Реферат - Переднє слово Заратустри
63

старого і щоб старе залишалось.
Але для шляхетного небезпека не в тому, що він стане добрим, а в тому, що він стане зухвальцем, насмішником і руйнівником.
О, знав я шляхетних, що втратили свою найвищу надію. І ось вони зводять наклепи на всі високі надії.
Тепер вони зухвало живуть у скороминущих утіхах, і навіть на день не ставлять собі мети.
«Дух — це теж хіть»,— так казали вони. І тоді зламалися крила у їхнього духу — і тепер він плазує й запаскуджує все, що сам же й гризе.
Колись вони думали стати героями — тепер вони ласолюбці. Герої для них — жах і журба!
Та заклинаю тебе своєю любов'ю й надією: не викидай із душі своєї героя! Свято бережи найвищу свою надію!

Так казав Заратустра.


ПРО ТИХ, ХТО ПРОПОВІДУЄ СМЕРТЬ

Є ті, хто проповідує смерть, а на землі багато таких, кому слід проповідувати огиду до життя.
Багато на землі зайвих; ті, яких понад міру, зіпсували життя. Якби можна було «вічним життям» зманити їх із цього життя!
«Жовті» або «чорні» — так називають тих, хто проповідує смерть. Та хочу я показати їх вам ще в інших барвах.
Ось ті жахливі, що носять у собі хижого звіра й не мають іншого вибору, крім насолод або самознищення. Та й насолоди їхні — теж самознищення.
Вони ще не стали навіть людьми, ці жахливі,— нехай же проповідують огиду до життя й гинуть самі!
Ось вони, сухотні душею — ледь з'явившись на світ, починають уже вмирати і прагнуть навчитися стомлюватись і зрікатись.
Воліли б вони бути мертвими, і їхню волю ми повинні схвалити! Остерігаймося ж воскресити оцих мерців і пошкодити ці живі трупи!
Як побачать вони недужого, чи старого, а чи покійника, то скажуть одразу: «Життя заперечене!»
Але насправді заперечені тільки вони самі й їхні очі, що бачать лише один бік існування.
Загорнені у безпросвітню тугу й пильні лише до дрібних випадковостей, що приносять смерть,— так чекають вони зціпивши зуби.
Або взяти таке: вони хапають солодощі й притім насміхаються із власної дитинності — вчепилися за свою соломинку життя й насміхаються, що ще тримаються за соломинку.
Мудрість їхня проголошує: «Дурень той, хто залишається жити, і ми такі самі дурні! Це і є найдурніше в житті!»
«Життя — це тільки страждання»,— так кажуть інші й не брешуть. То подбайте ж, щоб ви скінчились! Подбайте ж, аби скінчилось життя, що є тільки стражданням!
І нехай ось чого вчить доброчесність ваша: ти повинен сам себе вбити! Ти повинен украсти себе у себе!
«Пристрасть — це гріх,— так кажуть ті, що проповідують смерть. — Дайте іти нам збоку і не народжувати дітей!»
«Важко народжувати дітей,— кажуть другі. — Та й нащо їх народжувати? Народжуються тільки нещасні!» Ці теж проповідують смерть.
«Треба мати співчуття,— так кажуть треті. — Забирайте усе, що маю! Забирайте мене самого! Тим менше триматиме мене життя!»
Якби вони мали натуру співчутливу, то своєму ближньому відбили б охоту жити. Бути злими — ось що було б їхньою справжньою добротою.
Та вони хочуть звільнитися від життя — їм діла нема до того, що ланцюгами своїми й дарами вони ще міцніше сковують інших!
І навіть ви, для кого життя — це праця тяжка й неспокій,— хіба ви не досить життям стомились? Хіба ви не визріли вже для того, щоб проповідувати смерть?
Ви всі, хто шукає праці тяжкої й усього швидкого, нового і невідомого,— вам погано ведеться, ваша сумлінність — це втеча й бажання забути самих себе.
Якби ви в життя більше вірили, то менше кидалися б у миттєвість. Та для чекання у вас мало місця — і навіть для того, щоб ледарювати!
Скрізь голос лунає тих, хто смерть проповідує,— і земля повниться тими, кому слід проповідувати смерть.
Або «вічне життя» — мені байдуже, аби лиш вони відбули туди якнайшвидше!

Так казав Заратустра.
ПРО ВІЙНУ І ВОЇНІВ

Ми пощади не ждемо ні від ворогів наших найкращих, ані від тих, кого ми всією душею любимо. Тож дозвольте сказати вам правду!
Брати мої у війні! Я люблю вас усією душею; я був і є вам рівня. А крім того, я ваш найкращий ворог. Тож дозвольте сказати вам правду!
Я знаю про ненависть і заздрощі у ваших серцях. Щоб позбутися ненависті й заздрощів, вам бракує величі. Тож будьте доволі великі, щоб не соромитися самих себе!
А якщо ви не можете стати подвижниками пізнання, то будьте принаймні його вояками. Бо вони — супутники і попередники цього подвижництва.
Я бачу багато солдатів — хотілося б мені бачити багато воїнів! В однострої одноманітно вони одягнені — хай же не буде одноманітне те, що вони під одностроями ховають!
Будьте тими, чий погляд завжди шукає ворога — свого ворога. А в декого з вас проглядає ненависть із першого погляду.
Свого ворога шукайте, свою війну ведіть, війну за свої думки! А якщо ваша думка не вистоїть, то й тоді ваша чесність повинна святкувати перемогу!
Любіть мир як засіб до нових війн. А короткий мир — ще дужче, аніж тривалий.
Я закликаю вас не до праці, а

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22