Реферат - Переднє слово Заратустри
63

в нечисть — все глибше й глибше.
Всі вони хочуть допастись до трону — вони схибилися на цьому, так ніби на троні щастя сидить! Нерідко на троні нечисть сидить, а часто й сам трон стоїть у нечисті.
Як на мене, усі вони божевільні, мавпи, що кудись деруться, надто гарячі голови. Як на мене, смородом несе від їхнього ідола, холодної потвори; смородом несе від усіх цих прислужників ідола.
Брати мої, чи хочеться вам задихнутись у чаду їхніх пащ і в їхній зажерливості? Краще вже бийте вікна й стрибайте на свіже повітря!
Уникайте ж поганого запаху! Відступіться від ідолопоклонства зайвих!
Уникайте ж поганого запаху! Відійдіть від диму жертвоприношення людей!
І досі ще для великих душ земля стоїть вільна. Багато ще для самітників і для тих, хто удвох усамітнені, вільного місця, де повівають пахощі тихих морів.
Ще доступне вільне життя для великих душ. Воістину, хто мало має, той менш одержимий, хвала невеликій бідності!
Тільки там, де закінчується держава, починається людина, яка не зайва,— там починається пісня потрібних і мудрість єдина і незамінна.
Там, де закінчується держава,— дивіться туди, брати мої! Хіба ви не бачите веселки й мостів, що ведуть до надлюдини?

Так казав Заратустра.


ПРО МУХ НА ТОРГОВИЩІ

Втікай, друже мій, у свою самотність! Я бачу, тебе приголомшив галас великих мужів і покололи жала малих.
Гідно уміють гори і ліс помовчати разом з тобою. Знову стань схожим на своє улюблене дерево з розлогою кроною — наслухаючи, тихо схилилось воно над морем.
Де закінчується самотність, там починається торговище, а де починається торговище, там починається й галас великих лицедіїв, і дзижчання отруйних мух.
У світі найкращі речі ще нічого не варті, якщо про них ніхто не оповіщає; великими мужами називає народ оповісників.
Мало тямить народ у великому, себто у творчому. Але він розуміє всіх оповісників та лицедіїв у великих ділах.
Довкруг винахідників нових цінностей крутиться світ — непомірно для ока крутиться він. Та довкруг лицедіїв крутиться народ і слава: так влаштовано світ.
Лицедій має дух, та не досить сумління духу. Він завжди вірить у те, чим найдужче примушує вірити,— в себе самого.
Назавтра у нього вже нова віра, а позавтра — іще новіша. Почуття в нього нестримні, як і народ, а настрої нетривкі. Повалити — це називається в нього «довести». Допровадити до божевілля — це називається в нього «переконати». А кров для нього — найкраща підстава.
Правду, досяжну лише для тонкого слуху, він називає облудою і нічим. Воістину, він вірує тільки у тих богів, котрі здіймають на світі найбільше галасу!
На торговищі повно врочистих блазнів — і народ славить своїх великих мужів! Для нього вони — володарі на годину.
Але година їх квапить — і вони кваплять тебе, і вимагають від тебе сказати «так» чи «ні». Горе тобі, коли схочеш поставити свій стілець між «за» і «проти».
Цим безумовним і наполегливим ти, прибічнику істини, не заздри! Ніколи ще істина не спиралася на плече безумовного.
Від цих нетерплячих відійди у безпечне місце — тільки на торговищі нападають із запитаннями «Так?» чи «Ні?»
Повільно течуть усі глибокі джерела — довго доводиться їм чекати, поки дізнаються, що саме запало у їхню глибінь.
Збоку від торговища і слави спиняється все велике — збоку від торговища і слави одвіку селилися винахідники нових цінностей.
Втікай, друже мій, у свою самотність — я бачу тебе покусаним отруйними мухами. Втікай туди, де віє суворий, потужний вітер!
Втікай у свою самотність! Ти жив близько від мізерних та жалюгідних. Втікай від їхньої невидимої помсти! Щодо тебе вони — тільки помста.
Не здіймай більш на них руки! Незліченні вони, і не твоє це покликання бути віялом од мух.
Цих мізерних і жалюгідних — тьма-тьмуща, і багатьом гордим будовам дощові краплі та бур'яни принесли уже погибель.
Ти не камінь, та незліченні краплі вже видовбали в тобі порожнину. Потріскаєшся ти й розломишся від незліченних крапель.
Замученим отруйними мухами бачу тебе я, до крові закусаним бачу я все твоє тіло, але твої гордощі навіть не хочуть розгніватись.
Крові твоєї хочуть вони з невинним виглядом, крові прагнуть їхні безкровні душі — і тому кусають вони з невинним виглядом.
Але ти глибокий, надто глибоко ти страждаєш навіть від невеликих ран, і не встигнув ти ще одужати, як по твоїй руці вже повзе такий самий отруйний хробак.
Ти здаєшся мені надто гордим, щоб цих ласунів убивати. Та стережися, щоб терпіти всю їхню отруйну кривду не стало твоїм покликанням!
Дзижчать вони навколо тебе і з похвалою своєю: похвала їхня — це докучливість. Вони хочуть допастися ближче до шкіри твоєї і крові.
Вони улещують тебе, як Бога чи диявола, вони скиглять перед тобою, як перед Богом чи перед дияволом. Що з того! Облесники вони і скиглії, більш нічого.
Часто бувають вони й прихильні до тебе. Та це — всього лиш одвічні хитрощі боягузів. Так, боягузи хитрі!
Багато вони міркують про тебе своєю убогою душею — ти завжди викликаєш у них підозру! Все, про що багато міркують, починає викликати підозру.
Вони карають тебе за всі чесноти твої. Дарують вони тобі, по

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22