Реферат - Переднє слово Заратустри
63

суті, лише твої помилки.
Бо ти лагідний і справедливо судиш; ти кажеш: «Не винні вони в мізернім своїм існуванні». Та їхня убога душа переконана: винне кожне велике існування.
Навіть коли ти до них поблажливий, вони почувають себе зневаженими тобою і повертають тобі твою добродійність прихованим лиходійством.
Твоя гордість безмовна завжди їм не до смаку; вони гучно радіють, коли твоя скромність дозволяє тобі деколи бути суєтним.
Те, що ми виявляємо в людині, ми в ній і розпалюємо. Остерігайтеся ж мізерних!
Перед тобою вони відчувають себе мізерними, і їхня ницість тліє і спалахує проти тебе незримою помстою.
Хіба ти не зауважував, як замовкали вони, коли ти до них підходив, і як покидала їх сила, мов дим — погасле багаття?
Так, друже мій, ти для ближніх своїх — докір сумління, бо вони не варті тебе. Тож вони тебе ненавидять і охоче смоктали б кровицю твою.
Ближні твої завжди будуть отруйними мухами; велике в тобі змушує їх ставати дедалі отруйнішими і все більше схожими на мух.
Втікай, друже мій, у свою самотність і туди, де віє суворий, потужний вітер. Не твоє це покликання бути віялом од мух.

Так казав Заратустра.

ПРО ЦНОТУ

Я люблю ліс. У містах важко жити — там надто багато жагучих людей.
Чи не краще попасти до рук убивці, аніж у мрії жагучої жінки?
А погляньте лишень на чоловіків: їхні погляди промовляють, що на світі немає нічого кращого, ніж спати із жінкою.
Болото на дні їхньої душі, і лихо, коли їхнє болото ще й володіє духом!
Якби ви були принаймні довершені, як звірі! Та звірі обдаровані невинністю.
Хіба я навертаю вас до вбивства своїх почуттів? Я навертаю вас до невинності почуттів!
Хіба я до цноти вас навертаю? У декого цнота — це доброчесність, та в багатьох — майже порок.
Може, стриманості і не бракує, але сука-чуттєвість заздрісно проглядає у них із усього, що вони чинять.
Навіть до височин їхньої доброчесності й аж до суворого духу їхнього плететься за ними ця звірюка і її непогамовність.
А як спритно уміє сука-чуттєвість виблагати собі окрайчик духу, коли їй відмовляють у кусневі плоті!
Ви любите трагедії і все, що розриває серце? Та з недовірою ставлюся я до вашої суки.
Надто жорстокі у вас, як на мене, очі, хтиво дивитесь ви на страждальців. Чи не перевдяглася лише ваша хтивість і тепер називає себе співчуттям?
А ще я скажу вам наздогад: багато хто мріяв прогнати свого диявола, а сам обернувся в свиню.
Кого пригнічує цнота, того слід від неї відрадити — щоб не стала вона дорогою до пекла, тобто болотом і похіттю душі.
Хіба я кажу про речі брудні? Як на мене, це не найгірше.
Не тоді, як істина скаламучена, а тоді, як вона мілка, неохоче вступає у води її той, хто пізнає.
Воістину, бувають цнотливці від усієї душі — вони лагідніші серцем, вони сміються охочіше й більше, ніж ви.
Вони сміються й над цнотою і питають: «Що таке цнота?»
Чи цнота — не глупство? Та глупство це завітало до нас, а не ми до нього.
Ми надали цьому гостеві притулок і серце — ось він і поселився в нас і нехай залишається, скільки йому завгодно!

Так сказав Заратустра.

ПРО ДРУГА

«Завжди бути самому — надто важко для мене,— так гадає самітник. — Завжди все сам та сам — із часом стає вже два!»
«Я» і «мене» всякчас надто запальні у розмові; як таке можна витримати, коли б не було друга?
Друг для самітника — завжди третій; третій — це корок, що не дає розмові двох поринути у безодню.
О, надто багато безодень є для самітників. Тому їм так хочеться мати друга і його вершину.
Наша віра в інших виказує, у що ми охоче бажали б вірити у нас самих. Наше прагнення мати друга — це наш зрадник.
А часто за допомогою любові хочуть лише перескочити через заздрість. І часто людина нападає та наживає собі ворога, щоб приховати, що й вона відкрита для нападу.
«Будь принаймні моїм ворогом!» — так каже глибока пошана, що не наважується просити про дружбу.
Коли хочеш мати друга, то треба хотіти й вести за нього війну, а щоб вести війну, треба вміти бути ворогом.
У своєму другові слід іще поважати ворога. Чи вмієш ти підійти до свого друга впритул, не переходячи на його бік?
У своєму другові треба мати свого найкращого ворога. Коли чиниш опір йому, серцем повинен ти бути найближче до нього.
Ти не хочеш перед другом своїм носити одяг? Другові має бути за честь, коли ти постаєш перед ним такий, як є? Але він посилає тебе за це к бісу!
Хто себе не приховує, той обурює решту,— такі вагомі у вас підстави боятися голизни! Так, якби ви були боги, вам слід було б соромитися свого одягу!
Ти не можеш для друга свого досить гарно прибратись, бо мусиш бути для нього стрілою і прагненням до надлюдини.
Чи бачив ти друга свого, коли він спить,— щоб знати, який він на вигляд? І яке ж у друга

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22