Реферат - Переднє слово Заратустри
63

Шлюбом я називаю глибоку шану одне до одного, як до однодумця єдиної волі.
Нехай це буде суттю і правдою твого шлюбу. Але як мені те назвати, що називає шлюбом ота зайвина — кого надто багато?
О, ця убогість душі у парі! О, цей душевний бруд у парі! О, це жалюгідне самовдоволення в парі!
Все це вони називають шлюбом і кажуть, нібито шлюби їхні укладено на небесах.
А я не хочу небес зайвини цієї! Ні, не до вподоби мені й оті обплутані небесними тенетами звірі!
Хай далеко від мене лишається й Бог, який пришкандибує благословити те, що єднає докупи не він!
Але не насміхайтеся з шлюбів таких! Хіба є діти, які не плачуть через своїх батьків?
Гідним здавався мені цей чоловік і зрілим для суті землі, та коли я побачив його жону, земля здалася мені оселею для божевільних.
Так, я хотів, щоб земля здригалася в корчах, коли святий поєднується з гускою.
Один вирушив, як герой, шукати істину і зрештою взяв у здобич невеличку прикрашену лжу. Він називає це шлюбом своїм.
Інший був обережний у спілкуванні і, вибираючи, перебирав. Але одного разу назавжди зіпсував своє товариство — він називає це шлюбом своїм.
Ще інший шукав служницю із чеснотами ангела. Але одного разу став служницею жінки й тепер мучиться, щоб стати самому ангелом.
Обачними здаються мені тепер усі покупці, і в кожного око лукаве. Та й найлукавіший з них жінку купує собі в мішку.
Багато трапляється скороминущих глупств — ви називаєте це коханням. І шлюб ваш, одне це тривале глупство, кладе край багатьом скороминущим глупствам.
Ваша любов до жінки й любов жінки до чоловіка — о, якби це було співчуття до стражденних і потаємних богів! Та майже завжди два звіра вгадують один одного.
Але навіть ваша найкраща любов — всього лиш подоба і болісний шал. Любов — це смолоскип, що має світити вам на вищих дорогах.
Колись доведеться вам полюбити щось вище за вас самих! Тож учіться любити! Тим-то ви й маєте випити гіркий келих своєї любові.
Гіркота є в келиху навіть найкращої любові: так вона збуджує прагнення до надлюдини, так вона збуджує спрагу в тобі — у тому, хто творить!
Спрагу тому, хто творить, стрілу й прагнення надлюдині,— скажи, брате мій, чи така твоя воля до шлюбу?
Священна для мене воля така і шлюб такий.

Так казав Заратустра.

ПРО ВІЛЬНУ СМЕРТЬ

Багато хто вмирає надто пізно, а дехто — надто рано. Ще незвично звучить повчання: «Вмирай своєчасно!»
«Вмирай своєчасно!» — так Заратустра повчає.
Певна річ, як умре своєчасно той, хто ніколи не жив своєчасно? Йому краще було б ніколи на світ не з'являтись! Так раджу я зайвим.
Але навіть зайві пишаються власною смертю, і навіть найпорожніший горіх хоче, щоб його розгризли.
Поважно ставляться всі до смерті, але смерть — ще не свято. Люди ще не навчилися святкувати найсвітліші свята.
Довершену смерть я показую вам; жалом і обітницею вона для живих стає.
Власною смертю вмирає довершений — у сяйві звитяги, оточений тими, хто сподівається і дає обітницю.
Отак слід учитися умирати, і святу не місце там, де такий умирущий не освятив клятви живих.
Така смерть — найкраща, а на другому місці — смерть і марнування душі великої у боротьбі.
Та й борцеві, і переможцеві однаково ненависна ваша ошкірена смерть, що підкрадається, наче злодій, і все одно приходить володарем.
Я свою смерть хвалю перед вами — вільну смерть, яка приходить до мене тому, що я хочу.
А коли я захочу? Хто має мету й спадкоємця, той хоче смерті своєчасно для мети й спадкоємця.
З глибокої шани до мети й спадкоємця він не почепить сухих вінків у храмі життя.
Воістину, не хочу я бути схожим на тих, що мотузки сукають,— вони тягнуть пасма свої в довжину, а самі водночас завжди задкують.
Дехто стає надто старий навіть для власних істин і перемог; беззубий рот уже не має права на будь-яку істину.
І кожен, хто хоче слави, мусить завчасу попрощатися із шанобою і навчитись важкого мистецтва піти своєчасно.
Не дозволяй себе їсти, коли ти найбільше смакуєш,— це знає той, хто хоче, щоб його довго любили.
Є, звісно, яблука кислі, яким судилось чекати до дня останнього осені,— вони стають стиглі, жовті і зморщені водночас.
В одних старіє спочатку серце, в інших — дух. Дехто буває старий уже в юності; але пізня юність триває довго.
Декому життя не вдається — отруйний хробак гризе його серце. Тож хай він подбає, щоб смерть удалась йому краще.
Декотрі так і не стають солодкими, а загниваються вже серед літа. Що їх тримає на гіллі, то це легкодухість.
Ті, котрих надто багато, зайві, живуть і надміру довго висять на своїх гілках. Нехай же зірветься буря і пострушує з дерева все гниле і червиве!
Хай же приходять ті, що проповідують смерть швидку! Вони стали б справжньою бурею на дерева життя! Та я чую лише, як проповідують смерть повільну і терпіння до всього земного.
О, ви проповідуєте терпіння до всього земного? Але це земне надто терпляче до вас, ви, лихослови!
Воістину, надто рано

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22