Реферат - Переднє слово Заратустри
63

помер іудей, шанований тими, що проповідують смерть повільну, і відтоді багато хто вважає лихою долею те, що помер він надто рано.
Він, той іудей Ісус, знав лише сльози й скорботу іудея, а також зневагу добрих та праведних; і тоді охопила його туга за смертю.
Якби ж він залишився був у пустелі, віддалік від добрих та праведних! Може, навчився б жити, навчився б любити землю — а заразом і сміятись!
Вірте мені, брати мої! Він помер надто рано; він сам зрікся б учення свого, якби дійшов мого віку! Йому не бракувало шляхетності, щоб зректися!
Та він іще не дозрів. Незріло любить юнак, незріло й ненавидить він людину і землю. Ще скута й важка у нього душа і крила духу його.
Та в чоловікові більше дитини, аніж у юнака, і менше скорботи,— краще він розуміє смерть і життя.
Вільний для смерті і вільний у смерті, він каже священне «ні», коли вже не залишається часу промовити «так»,— смерть і життя він розуміє так.
Друзі мої, нехай ваша смерть не стане лихослів'ям людині й землі — це я благаю у меду вашої душі.
У вашій смерті ще має горіти ваш дух і доброчесність ваша, як вечірня заграва над видноколом,— а то зі смертю вам не поталанить.
Тож сам я хочу померти, щоб ви, друзі, заради мене дужче любили землю; і в землю я хочу знов обернутись, щоб спочинок знайти у тій, що мене народила.
Воістину, мав мету Заратустра, він кинув м'яча свого — тепер ви, друзі,— спадкоємці моєї мети, золотого м'яча я кидаю вам.
Наймиліше мені дивитися, друзі, на вас, коли ви кидаєте свого золотого м'яча! Тож я на землі ще трохи побуду — даруйте мені за це!

Так казав Заратустра.

ПРО ЩЕДРУ ДОБРОЧЕСНІСТЬ

1

Коли Заратустра попрощався з містом, яке припало йому до серця й ім'я якому було Ряба Корова, то разом з ним рушило багато тих, що називали себе його учнями і супроводжували його. Так дійшли вони до роздоріжжя; тут Заратустра сказав їм, що далі хоче піти сам, бо любить ходити сам. На прощання учні подали йому патерицю, на золотому руків'ї якої була обкручена навколо сонця змія. Заратустра зрадів патериці і сперся на неї; потім він мовив до учнів своїх так:

— Скажіть мені все ж таки: як набуло золото найвищої цінності? Воно незвичайне і непотрібне, блискуче і лагідне в блиску, тому завжди дарує себе.
Тільки як ознака найвищої доброчесності набуло золото найвищої цінності. Золотом світиться погляд у того, хто дарує. Золотий блиск укладає мир між сонцем і місяцем.
Незвичайна найвища доброчесність і непотрібна, блискуча вона і лагідна в блиску своїм; доброчесність, яка дарує,— ось доброчесність найвища.
Воістину, учні мої, я вгадую вас, ви, як і я, прагнете до щедрої доброчесності. Що спільного у вас із кішками та вовками?
Це — ваша спрага: самим стати жертвами і дарами, і тому ви прагнете нагромадити всі багатства у душах своїх.
Невситимо тягнеться ваша душа до скарбів і коштовностей, бо невситима ваша доброчесність у бажанні дарувати.
Ви притягуєте всі речі до себе і вбираєте в себе, щоб витікали вони з вашого джерела дарами вашої любові.
Воістину, така щедра любов має пограбувати всі цінності; але я таке себелюбство називаю здоровим і священним.
Є себелюбство й інше, убоге, голодне, завжди ладне украсти; та це себелюбство хворих, хворе себелюбство.
Злодійським оком позирає воно на все блискуче; голодною пожадливістю міряє воно того, хто має змогу вволю їсти; і завжди плазує воно круг столу щедрих.
Хвороба і приховане звиродніння промовляє з цієї пожадливості; про хворобливу плоть промовляє злодійська пожадливість цього себелюбства.
Скажіть мені, брати мої: що ми вважаємо поганим і що найгіршим? Чи не звиродніння, не втрату людської подоби? Там, де бракує щедрої душі, ми завжди вгадуємо звиродніння.
Вгору веде нас наша дорога — до вищого роду і до найвищого. Та жахом віє на нас від звироднілого почуття, що промовляє: «Усе для мене».
Вгору злітає наше почуття; воно — ознака нашої плоті, ознака піднесення. Ознаками таких піднесень є імена чеснот.
Так проходить крізь історію плоть — у ствердженні і в борні. А дух — що він для плоті? Провісник її борні й перемог, товариш і відлуння.
Ознаками є всі імена добра і зла — вони не промовляють, вони тільки ваблять. Нерозумний той, хто хоче їх пізнати.
Пильнуйте, брати мої, кожної години, коли дух ваш схоче заговорити ознаками,— то буде початок вашої доброчесності.
Тоді ваша плоть піднесеться й воскресне; своєю радістю розкує вона дух, і він стане творцем і суддею, тим, хто любить і цілюще впливає на речі усі.
Коли ваше серце б'ється широко і наповнено, як могутній потік, благословення і небезпека для мешканців берегів — ось де початок вашої доброчесності.
Коли ви піднеслися над хвалою і осудом і ваша воля як воля того, хто любить, хоче панувати над усіма речами, то це — початок вашої доброчесності.
Коли ви відмовляєтесь від розніженості і м'якого ложа, а розпещені не годні відвабити вас від обраного, то це — початок вашої доброчесності.
Коли ви волієте одної волі і необхідністю

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22