Реферат - Переднє слово Заратустри
63

пізно вночі.
Дивні примхи в мого голоду. Часто він з'являється аж після сніданку чи обіду, а сьогодні не давав про себе знати цілий день. Де ж він барився?
І з цими словами постукав Заратустра у двері хатини. Вийшов старий чоловік із каганцем у руках і спитав:
— Хто це прийшов до мене і потривожив поганий мій сон?
— Живий і мертвий,— відказав Заратустра. — Дайте мені поїсти й попити, бо вдень я забув про це. Хто нагодує голодного, той власну душу потішить — так каже мудрість.
Старий пішов, але одразу ж повернувся і виніс Заратустрі хліба й вина.
— Недобрий цей край для зголоднілого,— сказав він. — Тому я й живу отут. До мене, самітника, приходять тварини і люди. Та поклич же й свого супутника поїсти і випити, він утомився ще більше, ніж ти.
Відповів Заратустра:
— Мертвий мій супутник, його я навряд чи вмовлю.
— Мене це не обходить,— сердито буркнув старий. — Хто стукає в мій дім, повинен брати те, що я даю. їжте й бувайте здорові!
Потім ішов Заратустра ще дві години, поклавшись на дорогу й на світло зірок, бо звик до нічних мандрівок і любив дивитися в обличчя всьому, що спить. А коли почало світати, опинився Заратустра в глухому лісі, і далі не було дороги. Тоді поклав він покійника в дупло у себе над головою — щоб до нього не дістались вовки, а сам ліг під деревом на мох. І одразу ж заснув, зморений тілом, але незворушний душею.

9

Довго спав Заратустра, і не тільки ранкова зоря, а й полудневе сонце зазирнуло йому в обличчя. Та нарешті очі його розплющились. Здивовано глянув Заратустра на ліс і на тишу, здивовано глянув у себе самого. Потім квапно підвівся, як мореплавець, що раптом побачив землю, й зрадів, бо йому відкрилася нова істина. І Заратустра так сказав до серця свого:
— Світло зійшло на мене — мені потрібні супутники. Не мертві супутники й трупи, яких мусиш носити повсюди з собою, а живі.
Так, мені потрібні живі супутники, що підуть за мною своєю охотою — підуть туди, куди я схочу.
Світло зійшло на мене — не до людей промовлятиме Заратустра, а до супутників! Заратустра не повинен бути пастухом і собакою в отари!
Звабити багатьох з отари — ось для чого прийшов я. Гнів я викличу в людей і в отари — грабіжником хоче бути Заратустра для пастухів.
Пастухи, кажу я, та вони називають себе добродійниками і праведниками. Пастухи, кажу я, та вони називають себе правовірними.
Погляньте ж на цих добродійників і праведників! Кого ненавидять вони найлютіше? Того, хто розбиває їхні скрижалі цінностей, руйнівника, злочинця, що, власне, є творцем.
Погляньте на прихильників усіх вір! Кого ненавидять вони найлютіше? Того, хто розбиває їхні скрижалі цінностей, руйнівника, злочинця, що, власне, є творцем.
Супутників шукає творець, а не покійників, а також не отар і не віруючих. Співтворців шукає творець, тих, що вписують нові цінності на нові скрижалі.
Супутників шукає творець і женців-побратимів, бо все в нього визріло для жнив. Та йому бракує сотні серпів — тому він зриває колосся і гнівається.
Супутників шукає творець і тих, що вміють гострити свої серпи. їх назвуть руйнівниками й ненависниками добра і зла. Та вони пожнивують і справлять свято.
Товаришів шукає Заратустра у творенні, в жнивах, у святі. Що б він творив з отарами, пастухами і трупами?!
І ти, мій перший супутнику, зоставайся з миром! Добре поховав я тебе в дуплі, добре сховав твій прах від' вовків.
Та я розлучаюся з тобою, бо час настав. Від світанку до світанку осяяла мене нова істина.
Не пастухом я маю бути, не гробарем. Ніколи вже не заведу я мови з людьми, востаннє звертаюся до покійника.
Творцям, женцям і тим, що справляють свято, я хочу товаришити — веселку я хочу їм показати і сходинки всі до надлюдини.
Самітникам я заспіваю пісню свою і тим, хто усамітнився вдвох; і в кого є вуха почути нечуване, тому я хочу обтяжити серце щастям своїм.
Я прагну до своєї мети, простую своєю ходою; через нерішучих і недбайливих я перескочу. Хай стане моя хода їхнім загином!

10

Так сказав Заратустра до серця свого, як сонце підбилося вже до полудня; і звів запитально він очі вгору, бо почув над собою різкий покрик птаха. І диво! В повітрі широкими колами кружляв орел, а з ним — змія, але не як здобич, а як подруга, бо обкрутилася кільцями навкруг його шиї.
— Ці двоє — мої! — сказав Заратустра і зрадів усім серцем.
— Найбільш горда істота під сонцем і найрозумніша істота під сонцем — вони здійнялися в небо; щоб побачити все, як є.
Вони хочуть довідатись, чи живий іще Заратустра. Воістину, чи живий іще я?
Серед людей на мене чигала ще більша небезпека, аніж серед звірів; небезпечними шляхами іде Заратустра. Нехай же ведуть мене звірі мої!
Промовивши так, пригадав Заратустра слова святого у лісі; зітхнув він і сказав до серця свого:
— Хотів би я стати мудрішим! Я взагалі хотів би бути таким самим мудрим, як

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22