Реферат - Переднє слово Заратустри
63

як промовляла сама до себе утроба буття.
І тоді захотіло воно пробитися головою крізь останні мури, не лише головою — і добутися «того світу».
Але «той світ» добре схований від людини, той знелюднений, нелюдський світ — власне, небесне ніщо, і утроба буття не промовляє до людини інакше, ніж сама людина.
Воістину, важко довести будь-яке буття, важко змусити його промовляти. Скажіть мені, брати мої, чи не найпереконливіше доведені найдивовижніші речі?
Так, це Я і суперечність та складність цього Я промовляють якнайщиріше про своє буття — це творче, вимогливе, поцінувальне Я, що є мірою і цінністю речей.
І це якнайщиріше буття, це Я промовляє про тіло і прагне тіла, навіть як творить натхненно, і мріє, і б'ється потрощеними крильми.
Все щиріше навчається воно промовляти, це Я — і що більше навчається, то більше знаходить слів і шаноби для тіла й землі.
Нових гордощів навчило мене моє Я, їх я навчаю людей: не ховати більше голови у пісок небесних речей, а нести її вільно, земну голову, що творить суть землі!
Нової волі я навчаю людей — воліти цього шляху, якого сліпо трималась людина, і хвалити його, і не збочувати вже із нього, як то роблять хворі та умирущі!
Хворі та умирущі, ті, що зневажали тіло і землю й винайшли небо та спасенні краплі крові,— але навіть солодкі й похмурі ці трунки брали вони у тіла й землі!
Своєї убогості прагли вони уникнути, а зірки були їм надто далеко. Тоді зітхали вони: «О, якби ж існували-таки путі небесні, щоб прослизнути в інше буття і щастя!» І тоді придумали вони свої хитрощі і кривавий напій!
Вони, ті невдячні, мріяли зректися своїх тіл і цієї землі. Та кому завдячують вони судомами й блаженством свого зречення? Тілові своєму і цій землі.
Поблажливий Заратустра до хворих. Воістину, не гнівається він на їхні втіхи всілякі і на їхню невдячність. Хай же вони одужають і стануть тими, що все переборюють, хай створять собі досконаліше тіло!
Не гнівається Заратустра й на того, хто одужує, коли той ніжно споглядає оману свою й опівночі скрадається до могили Бога свого; але сльози його для мене усе ще лишаються.
Завжди багато хворого люду було серед тих, що творять оману та умлівають за Богом своїм; люто ненавидять вони того, хто пізнає, і ту наймолодшу з чеснот, яка називається щирістю.
Погляди їхні звернені завжди назад, у темні часи — тоді, звісно, омана і віра були зовсім інші; несамовитість розуму була богоподібністю, а сумнів — гріхом.
Надто добре я знаю цих богоподібних — вони хочуть, щоб у них вірували, а сумнів щоб вважався гріхом. Надто добре я знаю також, у що вони самі вірують найбільше.
Воістину, не в потойбічні світи і не в спасенні краплі крові, а в плоть найбільше вони вірують, і їхня власна плоть — річ для них безсумнівна.
Але плоть для них — річ хвороблива, і вони залюбки вилізли б із шкури. Тим-то вони прислухаються до проповідників смерті й самі проповідують потойбічні світи.
Краще слухайтесь, брати мої, голосу здорової плоті — цей голос щиріший і чистіший.
Щиріше й чистіше промовляє здорова плоть, довершена й вільно випростана: вона промовляє про суть землі.

Так сказав Заратустра.

ПРО ТИХ, ХТО ЗНЕВАЖАЄ ПЛОТЬ

До тих, хто зневажає плоть, хочу я мовити слово своє. Не переучуватись і переучувати мають вони, а лише розпрощатись із власною плоттю — отож, заніміти.
«Я — плоть і душа»,— так каже дитина. І чом би не брати прикладу з дітей?
Та пробуджений, навчений мовить:
— Я — тільки плоть і ніщо інше, а душа — просто слово для означення чогось у плоті.
Плоть — це великий розум, множинність з однією суттю, війна і мир, отара й пастух.
Твій невеличкий розум — теж знаряддя твоєї плоті, брате мій; це невеличке знаряддя, цю іграшку свого великого розуму ти називаєш «духом».
«Я»,— кажеш ти і дуже пишаєшся цим словом. Та ще більше за нього те, у що ти не хочеш вірити,— твоя плоть з її великим розумом; вона не каже «я», а творить його.
Що відчуває свідомість, що пізнає дух, те ніколи не має в собі завершення. Та свідомість і дух хотіли б тебе переконати, що вони — завершення всіх речей; такі вони марнославні.
Свідомість та розум — це знаряддя й іграшки; за ними стоїть ще «саме». «Саме» шукає й очима свідомості, прислухається й вухами духу.
«Саме» завжди прислухається і шукає — порівнює, підкоряє, завойовує, руйнує. «Саме» владарює і є володарем навіть над «я».
За твоїми думками і відчуттями, брате мій, стоїть могутній повелитель, незнаний мудрець — його звати «саме». У твоїй плоті живе він, він і є твоя плоть.
Розуму більше у твоїй плоті, ніж у твоїй вищій мудрості. І хто знає, нащо твоїй плоті твоя вища мудрість?
Твоє «саме» сміється з твого «я» та з його гордих вихваток. «Що мені ті вихватки й злети думки? — каже воно до себе. — Це — шлях манівцями до моєї мети. Я — це повідок для «я», від мене йдуть ідеї його».
«Саме» промовляє до «я»:

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22