Реферат - Переднє слово Заратустри
63

«Тут відчуй біль!» І ось «я» страждає і думає, як перестати страждати,— і власне для цього воно й повинно думати.
«Саме» промовляє до «я»: «Тут відчуй радість!» І ось «я» радіє і думає, як би радіти іще частіше — і власне для цього воно і повинно думати.
До тих, хто зневажає плоть, хочу я мовити слово. Те, що вони зневажають,— предмет їхньої уваги. То що ж створило увагу й зневагу, цінність і бажання?
Творче «саме» створило собі увагу й зневагу, створило радість і горе. Творча плоть створила собі дух як опору свого бажання.
Навіть у своїй глупоті й зневазі, ви, хто зневажає плоть, ви служите власному «самому». Я кажу вам: ваше «саме» хоче вмерти і відвертається від життя.
Та вже не в змозі воно робити того, до чого найбільше прагне: творити вище за себе. Цього йому хочеться понад усе, в цьому увесь його запал.
Але воно вже спізнилося — і ось ваше «саме» хоче загинути, ви, хто зневажає плоть.
Загинути хоче ваше «саме», і тому ви почали зневажати плоть! Бо неспроможні вже творити вище за себе.
І тому ви гніваєтесь на життя і на землю. Неусвідомлена заздрість проглядає у косому погляді вашої зневаги.
Я вашим шляхом не піду, ви, хто зневажає плоть! Ви для мене — не міст для надлюдини!..
Так сказав Заратустра.


ПРО РАДОСТІ Й ПРИСТРАСТІ

Брате мій, якщо в тебе є доброчесність і це доброчесність твоя, то ні з ким не володієш ти нею спільно.
Звичайно, ти хочеш називати її на ім'я і голубити: тобі кортить посмикати її за вушко і трошки потішитись нею.
Та поглянь! Ось ти розділив її ім'я з людьми, і сам зі своєю доброчесністю став людьми й отарою!
Краще б уже ти сказав: немає ні назви, ні імені тому, що дарує душі моїй муку і насолоду й до того ж є моїм внутрішнім голодом.
Хай доброчесність твоя буде надто висока, щоб її довірити імені: якщо тобі кортить про неї сказати, то не соромсь лепетати про неї.
Отож лепечи: «Це — моє добро, його я люблю, таким воно цілком до вподоби мені, лише для себе я хочу цього добра.
Я прагну його не як закону Господнього, я прагну його не як людську настанову й потребу: воно мені не дороговказ у понадземний світ і до раю.
Лише земну доброчесність люблю я — мало в ній мудрості, а найменше розуму вселюдського.
Але ця пташка звила собі у мене гніздо — тому я люблю її і пригортаю до серця; тепер вона в мене висиджує свої золоті яєчка».
Так ти повинен лепетати й хвалити свою доброчесність.
Колись ти мав пристрасті і називав їх лихими. Але тепер маєш тільки свої чесноти — вони виросли з твоїх пристрастей.
Ти запалив ці пристрасті своєю найвищою метою — і ось вони стали твоїми чеснотами й уподобаннями.
А якби ти був з тих, що нестримні у люті, чи хтиві, чи фанатичні, чи мстиві, то:
Зрештою всі твої пристрасті обернулися б на чесноти, а всі твої дияволи — на ангелів.
Колись мав ти диких собак у своїм підземеллі, та кінець кінцем перетворились вони у пташок і милих щебетух.
З трут своїх приготував ти собі бальзам, доїв ти корову скорботи своєї — тепер ти п'єш солодке молоко з її вимені.
Й ніколи вже ніяке зло не зросте в тобі, хіба лише зло з боротьби твоїх чеснот.
Брате мій, якщо тобі пощастило, то маєш ти тільки одну чесноту й не більше — так легше йти тобі через міст.
Прекрасно мати багато чеснот, та це — важка доля; не один ішов у пустелю, і вбивав себе, бо змучився бути битвою і бойовищем чеснот.
Брате мій, чи війна і битва — це зло? Та зло таке необхідне, потрібні й заздрість, і недовіра, і наклеп поміж твоїх чеснот.
Поглянь, як кожна з твоїх чеснот до найвищого прагне: для себе хоче вона увесь твій дух, щоб він був її герольдом, вона хоче всієї твоєї снаги у гніві, ненависті й любові.
Ревнива кожна чеснота до іншої, а ревнощі — річ жахлива. Навіть чесноти можуть загинути через ревнощі.
Кого огортає полум'я ревнощів, той, немов скорпіон, зрештою повертає отруйне жало проти самого себе
Ох, брате мій, невже ти ніколи іще не бачив, як чеснота зводить сама на себе наклеп і сама себе убиває?
Людина — це те, що слід перебороти, і тому ти мусиш любити свої чесноти — бо від них ти загинеш.
Так сказав Заратустра.


ПРО БЛІДОГО ЗЛОЧИНЦЯ

Ви не хочете вбивати, ви судді й жерці, поки тварина схилить голову? Погляньте, блідий злочинець схилив голову, з його очей промовляє велика зневага.
«Моє «я» — це те, що слід перебороти; моє «я» служить мені великою зневагою до людини»,— так промовляють очі його.
Те, що він засудив себе, було його найвищою миттю: не дайте звеличеному знов повернутися у ницість свою!
Нема порятунку для того, хто так страждає через себе самого,— хіба лише смерть швидка.
Ваш смертний вирок, о судді, має бути співчуттям, а не помстою. І коли ви вбиваєте,

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22