Це був справжнісінький сатанинський шабаш. За волосся затягнули на другий поверх і кинули в камері. Через декілька днів в спецприймальнику з'явився агент СБУ С.П. (іменуючи себе "Порятунком", тобто "рятівником"), його помічник Ф. і ін. По його указу, але абсолютно без моєї волі і бажання зустрічатися з цією людиною, міліція виконала наказ П.: мене брали за ноги стягували з нар, волочили на спині по підлозі і сходам на перший поверх до, так званому "рятівникові". Він намагався впливати на мене своїми психотропними засобами, при цьому маніпулював руками. Це продовжувалося більше години. Таких зустрічей було дві або більш. На знак протесту на безчинства і беззаконня, яке творило "правові" органи, я оголосила голодовку, це була єдина форма протесту..."
Зі свідчень свідків *******:
"...26 жовтня 1993 року я проповідувала в районі автовокзалу м. Києва. Сутеніло. Людина в шкіряному пальті грубо схопила мене за руку і, лаючись нецензурною лайкою, потягнув мене до дороги, зупинив машину і повіз в найближче РОВД. Там, ображаючи, обшукали і побили мене. Забрали те, що все представляє цінності: літературу, гроші і так далі і кинули за грати. Я прославляла Ім'я Бога Живого - МАРІЯ ДЕВІ ХРІСТОС. Відкрилися двері і впихнули якого те п'яного карного злочинця із словами: "Втихомир її". Я молилася. Ця людина загрожувала мені, але доторкнутися боявся. Потім почав стукати в двері, щоб його прибрали від мене. Його прибрали. Рано вранці (ще було темно) мене виволокли на вулицю, кинули в машину і четверо, одягнених в чорне, повезли кудись. Вони знущалися і сміялися наді мною, кажучи, що зараз вони зі мною зроблять, що захочуть, згвалтують і уб'ють, викинуть на звалище, де мене ніхто ніколи не знайде. Все це супроводжувалося такою нецензурною лайкою і огидними словами, що передати неможливо. Машина зупинилася десь. Мене кинули на землю. Встали навколо мене, і хтось з них палицею почав тикати в інтимні місця. Всі вони як те не по-людськи дихали і випускали на обличчя, одяг - сперму. Наїздевавшись, постукали в якісь ворота і з лайкою поволочили в одне з приміщень, кажучи, що я повинна сказати спасибі, що вони не убили мене. Вони сміялися. Штовхали мене і поволочили по сходинках на третій поверх і закинули в камеру. Там були багато сестер. На знак протесту проти свавілля, ми оголосили голодовку. Це була єдина можлива форма протесту, і ми її використовували.
До 29 листопада я була в застінках України, де штовхали ногами, били палицями - за Веру!"
Зі свідчень свідків *******:
"...В липні 1994 року мене схопили на вокзалі, де я благовествовала про Друге Пришестя Христа в Тілі Матері Своїй. Притягнули у відділення міліції, розташоване в будівлі вокзалу. "Охоронці порядку" лаялися матом, мерзотні образи в адресу МАРІЇ ДЕВІ ХРІСТОС. Мене били, загрожували згвалтувати, рвонувши кофтину, оголили мені тіло. .Я була свідком, як знущалися міліціонери над тими нещасними, яких притягали вони в своє звірине лігво. Їх били, відбирали гроші. Одного чоловіка били до втрати свідомості за те, що він протестував проти свавілля. А його дружину (або співмешканку) насилували в "передбаннику" всі охочі. Про це неважко було здогадатися по стогонах і окремих репліках. По Волі Панове МАРІЇ ДЕВІ ХРІСТОС вранці мене випустили.
Через день знову забрали, але вже у іншому місці міста. Били, припікали руки сигаретою, загрожували, що уб'ють і кинуть в мішку в р. Дніпро. І знову, знаходячись у відділенні міліції (не знаю в якому, оскільки привезли вночі), бачила, як творилося свавілля над затриманими. У них відбирали речі, гроші, били. Одним словом - займалися бандитизмом, покликані захищати.
Потім мене протримали два дні в Дарницькому спецприймальнику. Після чого, "чорну" від побоїв, відправили до психлікарні. На знак протесту я відмовлялася є, приймати непотрібне мені лікування, хотіла втекти. Мене знову били, тепер уже санітарки. Прив'язували до ліжка за руки і ноги, притискували подушкою особу, насильно запихали їжу, поставили якийсь укол, після якого я відчула, що стаю тупою, безвольною істотою. У напівзабутті я почула фразу: "Ще один такий укол і буде справжня шиза". Врешті-решт, я здалася, назвала своє прізвище, початки є. Всі відразу стали ласкавими, добрими. Перевели мене в тиху палату.
Слава богу, що в міліції і в психлікарні я все ж таки зустрічала людей, що не зовсім втратили совість, які ще не убили Бога в душі своїй..."
Зі свідчень свідків ********:
".Когда я була в Луганську літом 1993 року, ми принесли в спецприймальник передачу братам, які вже тоді сиділи за Слово Боже, мене прямо там затримали, сфабрикувавши помилкове звинувачення, що нібито затримали мене на вулиці. Коли я попросила пояснити причину мого затримання, відповіддю була палиця по моїй спині. Мене повезли до прокурора району. Він мені сказав, що якщо я виїду з міста і не займатимуся "нісенітницею" (так він назвав служіння Боові Марії ДЕВІ Хрістос), тільки в тому разі він мене відпустить. Відмовившись від його пропозиції, я була доставлена в спецприймальник. На знак протесту проти їх беззаконня я не приймала їх їжу. Їла тільки хліб, який приносили мені сестри (передачу). Знаходилася там близько двох тижнів, поки не забрала мене дочка..."
Зі свідчень *******:
"Мій син ******* і дочка******* з 1991 р. 12 місяця перебували в Білому Братстві, де знаходились до 1 листопада 1993 р. 11 листопада 1993