На 01.01.1999року у Болгарії виробляли 31,9 млрд кВт/год електроенергії, створивши єдину енергосистему. Суттєва залежність Болгарії від імпорту енергетичних ресурсів, зростання цін на світовому ринку, зумовило збільшення частки виробництва на світовому ринку зумовило збільшення частки виробництва електроенергії на Козлодуйській АЕС до 47% і зменшення ТЕС до 45%. З 5% до 8% зросло виробництво на ГЕС, побудованих на річках Мартиці та притоках Іскарі й Арді. Нестачу електричної енергії країна компенсує імпортом з Румунії і частково із України.

В Грузії виробництво електроенергії представлене в основному гідроелектростанціями (Інгурі ГЕС, РІоні ГЕС та ін. ) і тепловими електростанціями (Тбіліська, Ткварчельська та ін.).

В Індії частка ТЕС у загальному виробництві електроенергії становить 4/5, ГЕС майже 1/5. За останні роки дещо зросло виробництво електроенергії на АЕС, яке у кінці XX ст. досягло 2,0% всього виробництва. В країні є 5 АЕС : Тарапурі (біля Бомбея), Коте (Раджастан), Калпаккамі (біля Мадраса), Нарорі (Уттар-Прадеш) і Какрапарі (Гуджуарат).

Кілька невеликих ГЕС і ТЕС в Афганістані забезпечували мінімальні потреби в електроенергії лише великих міст. І до цього часу електроенергія в країні є великою розкішшю.

Тайланд не задовольняє внутрішніх потреб в енергії. близько 60% енергоносіїв імпортується з інших країн світу. На ТЕС виробляється 2/3 загального виробітку електроенергії. Вони працюють на нафті і газі. Основна частка виробленої електроенергії використовується в промисловості і тільки 1/3 йде на побутові потреби.

Природно-ресурсний потенціал Сх. Азії для розвитку паливно-енергетичних галузей в цілому є достатнім лише для Китаю і частково для Монголії та КНДР. У Китаї сконцентровані світового значення поклади кам’яного вугілля, за видобутком якого він займає перше місце у світі. Розширюються в Китаїй експертні можливості нафто- і електроенергії. Однак, мережа ТЕС залежить від ресурсного фактора і дещо меншою мірою від споживача. Поки що енергетичне господарство Китаю не має належної інфраструктури.

Значно більше забезпечена електроенергією Японія, Південна Корея, Тайван, Гонконг. Тут переважає велике, але водночас і ощадне споживання імпортних енергоносіїв. Типовими є потужні припортові ТЕС, як і маленькі, але баготочисельні ГЕС на стрімких гірських річках. За останні роки збільшується питома вага АЕС, особливо у Японії.

Африка має значні енергоресурси, проте національні енергоджерела не забезпечують всі потреби. Тільки в нафтовидобувних країнах національні енергоджерела енергоносіїв покривають власні потреби. В найменш розвинутих країнах практично відсутня паливно-енергетична база і енергоспоживання забезпечується за рахунок імпорту енергоносіїв. Енергетику Африки можна розділити на «малу» та «велику». «Мала» енергетика використовує місцеві традиційні енергоджерела – нафту, газ, вугілля, гідроенергоресурси і обслуговує головним чином промисловість, комунальне господарство, транспорт. Головним енергоресурсом Африки є нафта. В енергоспоживанні велику роль відводять некомерційним джерелам енергії. Наприклад, питома вага деревного палива з загального енергоспоживання регіонустановить приблизно 60%, а в найменш розвинутих країнах близько 90%.

Електроенергетика в Африці розвинута дуже слабо. Тут найнижчі показники виробництва електроенергії на душу населення. Питома вага регіону у загальних енергетичних потужностях світу становить усього 3%. В Африці переважають теплові електростанції. Їх питома вага в енергетичних потужностях регіону становить 72%, а гідроелектростанціях 27%. Проте, основна частка електроенергії виробляється на ГЕС – 51,4%. Споруджуються ГЕС малих потужностей. У сіль сих регіонах перспективними є установки, які працюють на сонячній і вітровій енергії.

Електроенергетика Росії виробляє близько 880 млрд кВт/год електроенергії на рік: 600млрд кВт/год виробляють теплові електростанції (ТЕС), 180млрд кВт/год – гідроелектростанції (ГЕС), 100млрд кВт/год - атомні електростанції (АЕС). Більша частина теплової електроенергії виробляється у Європейській Росії. Найбільша ТЕС – Рефтинська (3,8 млн кВт) на Уралі та Костромська (3,6 млн кВт). Гідравлічна електроенергія, навпаки, виробляється переважно в Азійській Росії. Тут розташовані найбільші в Росії ГЕС: Сано-Шушенська(604млн кВт); Красноярська (6,0 млн кВт); Братська (4,6 млн кВт); Усть-Ілімська (4,3 млн кВт). Найбільшою ГЕС Європейської Росії є Самарська (2,5 млн кВт). Практично всі АЕС розташовані у Європейській Росії. Найбільші з них: Курська(4 млн кВт); Ленінградська(4 млн кВт). Російські електростанції об’єднані в енергосистеми. Функціонує Єдина енергетична система(ЄЕС). До її складу входять ЄЕС Європейської Росії та Об’єднана енергетичнв система (ОЕС) Сибіру. ЄЕС Європейської Росії включає п’ять ОЕС: Північного Заходу, Середньої Волги, Північного Кавказу та Уралу. ОЕС Сибіру тісно пов’язана з ОЕС Північного Казахстану. Окремо функціонує ОЕС Далекого Сходу.

Головним енергоресурсом Латинської Америки є нафта. Значення нафти в енергобалансі регіону набагато більше, ніж у цілому в світі і в багатьох економічно-розвинутих країнах. Гідро-енергетичний потенціал Латинської Америки оцінюється в 700 млн кВт, що становить чверть світового потенціалу. Проте у регіоні освоєно тільки 16% гідроенергетичних ресурсів. За величиною гідро потенціалу і його значенням в енергетиці Латинська Америка тільки трохи поступається Африці, випереджаючи США, Західну Європу й Азію. На початку 90-х років Бразилія, Перу і Колумбія за розмірами гідроенергетичного потенціалу увійшли до першої десятки країн світу.

У регіоні споруджені одні з найбільших у світі ГЕС. Це насамперед бразильсько-парагвійська ГЕС Ітайпну на р.Парана потужністю 14 млн кВт, Гурі на р. Кароні у Венесуелі – 10млн кВт, Тукуруй у Бразилії – 8 млн кВт.

Латинська Америка має значні резерви гідроресурсів для будівництва нових ГЕС. Зараз у регіоні споруджують