Стан та перспективи розвитку хімічної та нафтохімічної промисловості Івано-Франківської області у руслі вирішення соціальних і екологічних проблем

Однією із важливих галузей спеціалізації господарства Івано-Франківської області, яка дозволяє, з одного боку, вирішувати проблеми соціального розвитку, з другого -- вимагає значних екологічних застережень, є хімічна та нафтохімічна промисловість. Питома вага промисловості в державі за випуском продукції становить 3,8%. У системі територіального поділу праці в межах України нафтохімічна промисловість виділяється виробництвом соди каустичної (майже 53% загальнодержавного випуску), синтетичних смол та пластмас (38%), синтетичних барвників, хімікатів-добавок до полімерів та ін.

В області функціонує 17 підприємств, в них зайнято понад 10 тисяч осіб (15% усіх працюючих у промисловості регіону). Серед найбільших виробників: ЗАТ „Лукор”, ВАТ „Полімер”, ТОВ „Фірма „Барва”, ВАТ „Живиця”, ВАТ „Івано-Франківський шиноремонтний завод”. Найвагомішу роль відіграють виробництво продуктів органічного синтезу, хлору, соди каустичної, карбамідоформальдегідних смол, продукції малотоннажної хімії (барвники синтетичні, хімікати-добавки до полімерів), лакофарбових, гумовотехнічних виробів, товарів побутової хімії.

Під впливом ринкових умов у нафтохімічній промисловості відбулися складні трансформаційні процеси. Найбільш кризовим виявився 1999 р., коли спад виробництва порівняно з попереднім роком склав 52%, що поглибило відставання від рівня 1990 та 1995 років. Починаючи з 2000 року у галузі намітилася тенденція зростання виробництва. Так, у 2000 р. обсяг продукції нафтохімічної промисловості до попереднього року складав 155,9%, а у 2001 р. – 138,7%. У 2002 році приріст виробництва становив 64,4%, однак при цьому продовжувалася практика застосування давальницької схеми виробництва. Так, понад 45% усіх обсягів давальницької сировини області переробляється на підприємствах хімічної та нафтохімічної промисловості. Використання сировини замовників – як форма міжнародного співробітництва, дозволяє вирішувати певною мірою завдання функціонування виробництв і забезпечення ринків збуту, однак вона породжує проблеми, які зумовлюють необхідність на перспективу відмовитися від неї. По-перше, за рахунок дворівневого механізму цін із країни безоплатно вивозиться велика частка доданої вартості. По-друге, вітчизняні підприємства із первинної обробки сировини витісняються із ринку, а їхнє місце займають імпортовані напівфабрикати.

Основним підприємством нафтохімічної промисловості області є ЗАТ „Лукор” (майже 90% загальногалузевого виробництва), яке створене в грудні 2000 року на базі нафтохімічного комплексу ВАТ „Оріана”. Головним інвестором товариства стала російська компанія „Лукойл-Нафтохім”. ЗАТ „Лукор” об’єднує олефінове виробництво та установку з випуску етилену, виробництво хлорвінілу, калійний завод. Товариство забезпечує майже третину усього промислового виробництва області та 85% -- міста Калуша, де зайнято 6 тис. працівників. Протягом 2001-2002 рр. товариство „Лукор” завдяки значним інвестиціям досягло рівня 1990 року з виробництва поліетилену, етилену, смоли для піролізу та ін. Позитивна тенденція зростання загального обсягу нафтохімічного виробництва зумовлена насамперед оновленням асортименту і підвищенням якості продукції. Проте можливості розвитку підприємства на перспективу без нових інвестицій майже вичерпані, особливо якщо врахувати конкуренцію на європейському зовнішньому ринку. Один з основних споживачів етилену – Тисайський хімкомбінат (Угорщина) у 2006 році планує ввести в дію власне олефінове виробництво.

Аналіз сучасного стану хімічної та нафтохімічної промисловості регіону, розвитку основних її виробництв з урахуванням загальнодержавних інтересів дає змогу окреслити ряд найважливіших проблем та обґрунтувати напрями їх вирішення із суспільно-географічних позицій. По-перше, підвищення рентабельності підприємств нафтохімії (особливо ЗАТ „Лукор”), екологізація виробництва, підвищення конкурентоспроможності продукції на зовнішньому та внутрішньому ринках, підвищення експортного потенціалу за рахунок модернізації виробництва. Подальший розвиток хімічної промисловості та її модернізація є проблематичними без впровадження інвестиційної програми, яка б передбачала поетапну реконструкцію та технічне переоснащення виробництва хлору і каустичної соди, збільшення потужності заводу „Поліолефін”, будівництво заводу з випуску суспензійної полівінілхлоридної смоли та ряд інших заходів.

По-друге, необхідно забезпечити відновлення роботи та розвиток виробництва на ДП „Калійний завод” ВАТ „Оріана”, враховуючи стратегічне значення калійних добрив та з метою попередження виникнення негативних екологічних наслідків у Калуському районі. Слід відмітити, що через важкий фінансово-економічний стан випуск основної продукції – калімагнезії заводом зупинено з жовтня 2001 року. Відновлення роботи виробництва заводом калійних добрив дасть можливість провести необхідні природоохоронні заходи в межах промислово-міської агломерації м. Калуша по рекультивації відвалів, ліквідації шахт шляхом закладки порожнин старих гірничих виробок, підвищення родючості земель, тим самим запобігаючи виникненню зони екологічного лиха на території регіону.

По-третє, потрібно відмінити окремими постановами Кабінету Міністрів України акцизний збір та ввізне мито на сировину для найбільшого підприємства галузі – ЗАТ „Лукор”, щоб, таким чином, дати йому можливість працювати прозоро, уникаючи давальницьких схем. Необхідність прийняття даних рішень випливає з ситуації, яка склалася у виробництві. Так, незважаючи на приріст випуску продукції загалом у хімічній та нафтохімічній промисловості регіону протягом 2001-2003 рр., на ЗАТ „Лукор” зокрема, прибутки залишалися незначними, оскільки переважна більшість підприємств весь цей час працювали за давальницькими схемами. Потреба платити акцизний збір та ввізне мито на сировину робить готову продукцію неконкурентноспроможною на зовнішньому ринку, тому підприємства і на далі змушені переробляти сировину замовників.

Подальший розвиток нафтохімічної промисловості області повинен відбуватися на основі екологізації виробництва, раціонального використання місцевих сировинних і трудових ресурсів, запровадження прогресивних маловідходних технологій, поліпшення якості продукції та підвищення її експортного потенціалу.