Початки іншого виду реклами — образотворчої — виникли задовго до появи писемності й тісно пов'язані з орнаментом, малюнком і скульптурою. Різні зразки цих видів творчості, які належать ще до епохи палеоліту, можуть бути переконливим аргументом у суперечці про те, що було спершу — усна чи образотворча реклама.

До протореклами належать орнаменти татуювань, їхній ритуальний зміст, збережений до наших днів; жезли родоначальників, які символізували владу; знаки власності у вигляді клейма, якими позначали худобу і рабів; племінні тотеми, на яких були зображені тварини — за легендами, пращури племені. Достеменно відомо: стародавні ремісники ставили спеціальне клеймо на вироби, дбаючи про свою репутацію і рекламуючи якісну продукцію свого цеху. Традиційно в кожного гончаря на Русі було власне клеймо. Одержавши у спадщину ремесло батька, син-гончар доповнював родинний знак своїми символами, які означали, що справа перейшла в його руки. Цей елемент мав старослов'янську назву "отпятныш". Пізніше на гончарних виробах поряд із орнаментом почали писати побажання майбутньому власникові речі: "Благодатнеша плона корчага сия" [25].

Своєрідними рекламними символами були ритуальні маски й татуювання. Воскові маски предків, які носили на урочистих і релігійних процесіях, стали неодмінною частиною вілл римських патриціїв і відображали давність роду, велич його діянь. Ті маски по праву можна вважати прообразом того, що нині називають фірмовим стилем. Якщо в Давньому Єгипті особливо популярним було носіння масок і спеціального вбрання, за якими можна було сховати особистість, то у Давній Русі наші предки-слов'яни для перевтілення використовували й підручні матеріали — кожух навиворіт, мішок, рядно тощо.

Маски, татуювання, ритуальне розмальовування обличчя й тіла донині поширені в суспільному житті багатьох народів Африки, Південної Америки, Океанії та Полінезії. Так, відомо, що характер ритуальних прикрас і колір малюнків воїнів визначав їхній стан у війську й належність до відповідних підрозділів. Жінки деяких індіанських племен під час поховання вождя свого роду й досі розмальовують обличчя в чорний колір. Звичай розмальовувати обличчя нареченої під час шлюбної церемонії з метою символізувати перехід молодої дівчини в нову якість заміжньої жінки існує в багатьох племенах Західного Лінданао (Філіппінські острови). У деяких племен Полінезії був звичай татуювати дітей родовими символами, які допомагали матері впізнати дитину, якщо її викрадуть. Жінки племені гайда мали на грудях татуювання голови бобра та його передніх ніг, на плечах — голови орла, на передпліччі й руках — камбали, на лівій нозі — жаби. Ці малюнки відображали родове дерево.

В окремих випадках татуювання було привілеєм вільних і знатних, а в племені кубару (острів Пелауз) "жінки багатіїв, із наближенням старості, відповідно до свого соціального стану, повинні були збільшувати кількість татуювань. Ці прикраси жінка могла заслужити тільки при виконанні певних громадських обов'язків: якщо вона організовує святкування, то це надає їй право додати до татуювання ще дві смужки..." [25, с. 11]. Знаки родових відмін, уся необхідна соціальне значуща інформація містилася й на обличчях арабських жінок — майже до початку XX ст. Татуювання прикрашали не тільки підборіддя, а часто й чоло: на підборідді — знак племені й заміжжя, на чолі — скільки в жінки дітей.

Із розвитком писемності (VI-VIII тисячоліття до Різдва Христового) реклама набуває вигляду писаного тексту, більше поширеного спочатку у Давньому Римі та близькосхідних культурах. Сучасні дослідники реклами вважають одним із найдавніших рекламних текстів викарбуваний на камені напис, знайдений при розкопках єгипетського міста Мемфіс: "Я, Ріно з острова Крит, з ласки богів тлумачу сновидіння" [21, с. 4]. Про ранню рекламну практику свідчить і настінний напис у похованій під попелом Помпеї: "Той, хто відкидає Квінтія — хай сідає поряд з ослом" (зразок політичної реклами). А ось писемна протореклама античних лазень — улюбленого місця відпочинку давніх римлян: "На прибутки Фаустіни лазня миє міським звичаєм і пропонує свої послуги" [25, с. 7]. Як приклад політичної писемної реклами античних часів можна назвати хвалебні написи ("каміння, що говорять") на статуях правителів — з метою пропаганди їхніх поглядів і здобутків; написи ("книги пірамід") з давньоєгипетських гробниць фараонів, а також на так званій Стіні рошунів, де описуються подвиги шумерського правителя XXIV ст. до Різдва Христового.

Дешевшими і досить поширеними були написи, надряпані або намальовані фарбою на стінах — так звані графіті (від лат. graftio — дряпати). Особливо багато їх знайдено при розкопках Помпеї — понад 1,5 тис. зразків античної реклами. Серед них символічні зображення шкіл, таверн, лазень, інформація про видовища, передвиборні гасла римських політиків, а також перестороги щодо заборони реклами у неналежних місцях. Приклад останнього: "Забороняється писати тут. Горе тому, чиє ім'я тут буде згадуватися. Хай не буде йому ласки богів" [21, с. 5].

Для впорядкування рекламної стихії стіни громадських будівель були спеціально пофарбовані у білий колір. Вони мали назву "аль-бум" (від лат. albus — білий) і були призначені для розміщення оперативних повідомлень та оголошень. Спеціально оброблені білі дошки встановлювалися на площах біля будинку верховного жерця, понти-фіка. На них писали для загального відома важливі державні новини, про щасливі й нещасливі дні, прогноз погоди, урядові розпорядження. Заповнені інформаційні щити зберігали в спеціальних архівах. У 59 р. від Різдва Христового консул Юлій Цезар наказав оперативно повідомляти громадян про поточні рішення сенату — написи відповідного змісту робилися на таких самих білих