Київ одержав Магдебурзьке право у XV ст. "Ще у 1499 році Київ одержав Магдебурзьке право і міщани вже не підпорядковувалися київському воєводі. Вони були підсудні тільки своєму виборному

магістрату.., створювали соляні, шорні, хутрові та хлібні магазини. Магістрат мав свої значні доходи. Возний голосно оголошував з ратуші магістрату його розпорядження. Ремісники організовувалися в цехи, які надавали своїм членам економічну допомогу і захист. Кожен цех мав своє знамено, цехові значки і герби, архіви і навіть похоронні покрови ".

Київський магістрат, як і всі інші міста, що жили за Магдебурзьким правом, мав свою муніципальну кавалерію, яка називалася "Золотою корогвою". Кавалерія була призначена для участі в парадних заходах, але в разі потреби, як це було в XIX ст. під час польського повстання, могла служити і для "збройного захисту міста".

А ось як описує вже згадуваний путівник 1917 року Олександрів-ську (нині Контрактову) площу Києва за часів "Магдебургії": "Площа ця як торгове місце відома з давніх часів; в княжу добу вона називалася "Торговищем". Нині тут йде жвава торгівля різними товарами в рундуках і переносних ларях. Майстри працюють на відкритому повітрі. Біля рундуків і будівель, які виходять на площу, причеплені вивіски, які вказують неграмотним, що продається й робиться у тих чи інших приміщеннях. Вивіски розміщалися на особливих висячих щитах, які у XVIII ст. і більш ранні часи були прикрашені торговими знаками і гербами торговців. Часи, коли в Україні діяло Магдебурзьке право (на російській частині України — до 1825 року), дали нам зразки подальшого розвитку торговельних комунікацій, усної реклами ("воланіє" возного з ратуші), фірмової символіки ремісничих цехів і торговців, зовнішньої реклами (вивіски на торгових місцях), іміджевої реклами (кавалерія "Золота корогва").

До 1774 р. у Львові відбувалися контрактові ярмарки. З 1774 до 1797 р. контрактові ярмарки відбувалися у місті Дубно біля Львова, а з 1797 р. — у Києві. У Києві контрактовий ярмарок був об'єднаний з Хрещенським ярмарком, відомим ще з XVI ст. На контрактовий ярмарок у Києві приїздили купці з багатьох міст Росії, Австрії, Пруссії, Франції, Італії, Англії, Данії та інших країн. Цікаво, що контрактові ярмарки проіснували до 1927 р.

Виникнення і розвиток друкарства. Руські першодрукарі Іван Федоров та Петро Мстиславець за часів царя Івана Грозного були змушені виїхати від переслідувань у Литву, де в маєтку вельмож Ходкевичів створили друкарню і в 1569 р. видали книжку "Учитель не Євангеліє". У 1573 р. І. Федоров переїздить до Львова і на пожертвування львівських міщан відкриває першу в Україні друкарню.

Рис.. Герб м. Львова (а) і друкарський герб Івана Федорова (б) (Львівський буквар, 1574р.)

У 1574 р. були створені перші українські друковані видання — славнозвісний "Апостол" і "Букварь" для навчання дітей грамоті. З І. Федоровим як першодрукарем Україна увійшла в нову добу друкарства і книжної графіки.

"Апостол" був прекрасно ілюстрований, графічне зображення апостола Луки в книзі витримане у традиційному візантійському стилі, але орнамент і декоративне облямування навколо нього виконано за ренесансними нюрнберзькими зразками. "Апостол" був дуже дорогим виданням, тому І. Федоров змушений був віддати в заставу за борги друкарню і переїхати до міста Острога на Волині, де почав працювати у відомого мецената князя Костянтина Острозького. Там, у 70-х роках за його участі була організована друга в Україні друкарня. Князь Острозький доклав багато зусиль і коштів для організації книгодрукування, створення в Острозі школи і "острозького гуртка", що став основою організації вищої школи в Україні. В Острозькій друкарні вийшли "Букварь" (1578), "Острожская Библия" (1581) та ін. Там, в Острозі, як писав сучасник, "православіє

наше почало сяяти, мов сонце, будівничі церкви божої почали показуватися, книги друковані почали множитися".

Після смерті І. Федорова (1583) друкарство в Україні продовжувалося. У Львові його друкарню викупило братство "Львівська Русь" і видання книг було продовжено. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. в Україні вже працювало близько 40 друкарень, зокрема у Львові, Києві, Острозі, Почаєві, Луцьку, Чернігові.

Визначним центром українського книгодрукування стає Київ, де на початку XVII ст. у Києво-Печерській лаврі було засновано друкарню.

Першою книгою, виданою у Києво-Печерській лаврі, став "Часослов" (1617). Наступні видання "Беседы Иоанна Златоуста на 14 посланий апостола Павла" (1623) та "Беседы Иоанна Златоуста на деяния апостолов" (1624) були ілюстровані високохудожніми гравюрами, виконаними лаврськими майстрами Степаном Бериндою і Тимофієм Петровичем.

На XV- XVIII ст. припадає розквіт української графіки — основи художнього оформлення книг, а згодом і реклами. Тоді ж набувають поширення гравюри на дереві, міді та інших металах. Відомими майстрами гравюри були Олександр Тарасевич, Леонтій Тарасе-вич та Іван Щирський — представники української графіки у стилі бароко. До значних досягнень барокової графіки належить теза "Тріумфальне знамено" Івана Щирського, створена у 1698 р. Основоположник мистецтва різьбярської графіки Леонтій Тарасевич створив багато високохудожніх гравюр, серед них історично достовірні образи діячів вітчизняної культури — літописця Нестора та живописця Алімпія.

Саме на межі XVII-XVIII ст. сформувався основний вид української книги з характерним ансамблевим ілюструванням і оформленням, пишним декором, використанням традицій народного декоративного мистецтва.

Започаткування друкарства в Україні — знаменна подія в її культурному житті. Можна без перебільшення сказати: після створення системи слов'янської писемності (кирилиці) початок книгодрукування