У Російській Федерації надається певна державна підтримка впровадженню комп’ютерних технологій у практичну діяльність інформаційних центрів і наукових бібліотек. Реалізуються 4 федеральні проекти, що доповнюють один одного, і які спрямовані на інтеграцію інформаційних ресурсів органів НТІ та найбільших бібліотек і введення їх в систему Internet. Це: «Створення Російського комунікативного формату подання елементів бібліографічного запису в машиночитаній формі», «Створення Російського центру корпоративної каталогізації», «Створення комп’ютерної мережі бібліотек Росії LibWeb» і «Російські бібліотеки в Internet». Фінансування трьох перших проектів забезпечують Міністерство культури Російської Федерації, Міністерство науки і технічної політики Російської Федерації, а також Російський фонд фундаментальних досліджень; підтримка ж четвертого здійснюється у межах програми Open Society Institute, що фінансується Фондом Дж. Сороса. Загальний обсяг фінансування становить кілька мільйонів доларів США [3].

Вітчизняні державні інформаційні центри НТІ та наукові бібліотеки не мають такої підтримки владних структур і спонсорів. Вони залишаються поза увагою як при визначенні пріоритетних державних науково-технічних програм, так і численних публікацій з проблематики інформатизації України, де цей багатоаспектний процес зводиться найчастіше до технократичного завдання створення комп’ютерних мереж.

Отже, є нагальна потреба створення єдиних методологічних та методичних засад функціонування системи документних комунікацій на основі взаємопов’язаних комп’ютерних технологій для формування національного фонду науково-технічної інформації України, включаючи депозитарії електронних документів, і забезпечення вільного доступу до фонду всіх членів суспільства незалежно від їхнього соціального статусу і матеріального забезпечення. У результаті цього вітчизняні інформаційні центри НТІ та книгозбірні мають трансформуватися з пасивних сховищ документованих знань у їх активних поширювачів.

Аналіз стану розвитку національної системи НТІ

Орієнтація на ринкові відносини, приватну власність та відповідну передачу компетенції у прийнятті рішень власнику – при невизначеності керівного органу на рівні державної виконавчої влади, організаційної неузгодженості установ різного адміністративно-виконавчого рівня щодо політики використання інформаційних ресурсів з науково-технологічної діяльності, призводить до негативних результатів у сфері, що визначається як інформаційний простір та інформаційна безпека держави. В Україні раніше, ніж у інших країнах СНД, було прийнято закони «Про інформацію» та «Про науково-технічну інформацію». Як суверенна держава Україна стала членом Міжнародного Центру науково-технічної інформації (МЦНТІ), учасницею Угоди про міждержавний обмін НТІ. Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України Українським інститутом науково-технічної та економічної інформації (УкрІНТЕІ) започаткована діяльність щодо реєстрації та державного обліку науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) та захищених дисертацій. УкрІНТЕІ визначено головним інститутом з питань координації та науково-технічного забезпечення діяльності національної системи НТІ. Ця установа виступає державним замовником усіх баз даних (БД), здійснює їх реєстрацію.

Слід зазначити, що для підняття на належний рівень конкурентоспроможності вітчизняної науково-технічної продукції (НТП) необхідно створити потужний інформаційний базис. Помітним зрушенням у цьому напрямі стало отримання Україною права доступу до Міжнародного банку технологій і ділових можливостей, що визнаний майже у 80 країнах світу як офіційний канал трансферу національних технологій та ноу-хау на світовий ринок інтелектуальної продукції. Міжнародний банк технологій і ділових можливостей дає змогу проводити маркетингові дослідження стосовно пошуку покупця (продавця) ліцензії або об’єкта інтелектуальної власності, підготовку необхідних юридичних документів, що супроводжують купівлю-продаж тощо [5]. Офіційним представником Міжнародного банку технологій і ділових можливостей в Україні є Київський центр науково-технічної та економічної інформації України і його уповноважені представництва у регіонах. Однак питома вага участі України у міжнародному ринку ліцензій залишається дуже малою порівняно з розвинутими країнами [1]. Отже, необхідно оперативно відкоригувати відповідну інноваційну та інвестиційну політику держави на засадах постійного моніторингу стану науково-технічного доробку України за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки.

Нині в Україні практично немає загальнодержавного (національного) фонду НТІ з найважливішої для соціально-економічного розвитку держави НТП на найближчі роки, відсутній замкнений технологічний цикл від створення до використання наявного ресурсу науково-технічної інформації. Система збору, обробки, збереження та поширення НТІ регулюється відомчими нормативними документами. Вони, за результатами дослідницької чи практичної діяльності, відбивають суперечливі погляди цих установ щодо використання НТІ. Через відсутність такого фонду дуже складно визначити об’єктивну необхідність створення і доцільні обсяги виробництва та попиту на значний асортимент НТП як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Такий фонд є передумовою постійного моніторингу стану науково-технічного доробку та науково-технічної діяльності за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки, що сприятиме ефективному розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва. Отже, нині створення державної інформаційно-аналітичної системи оперативного моніторингу науково-технічної діяльності є вкрай необхідним.

Сьогодні основу національної мережі органів НТІ України складають державні органи науково-технічної інформації, а саме: УкрІНТЕІ – головний орган системи, 18 регіональних центрів науково-технічної та економічної інформації, Державна науково-технічна бібліотека та Державне виробничо-поліграфічне підприємство [9].

Відсутність