Книжкова палата — унікальна установа, в якій зберігаються газети, журнали, плакати, книжки та інші друковані матеріали, видані на території України, починаючи з 1917 року (правда, по 1939 рік у нас не було матеріалів Західної України, бо її приєднали тільки 39-го, і з тієї ж причини по 1954 рік немає матеріалів Криму). На сьогодні ми є найбільшим сховищем друкованої продукції України. У нас зібрано понад 13 мільйонів одиниць зберігання — ні в кого стільки немає. Якщо говорити про най-більшу бібліотеку країни — Націо-нальну бібліотеку ім. Вернадсь-кого, яка також є одержувачем обов’язкового примірника, то, на жаль, велика пожежа 1964 року забрала «життя» 250 тисяч книжок. Згоріла в основному «україніка». І хоча потім ці фонди намагалися поповнювати (свого часу я був її директором), але далеко не завжди це вдавалося. Тому сьогодні Книжкова палата — єдиний державний архів, який має повне зібрання друкованої продукції України. Однак ми не лише збираємо друковану продукцію і зберігаємо її. Діяльність Книжко-вої палати забезпечує інформування суспільства про випущену видавничу продукцію через систему державної бібліографії. Щомісяця ми друкуємо так звані літописи — державні бібліографічні покажчики різних друкованих видань, наприклад, ведемо Літопис книг — це перелік усіх книжок, виданих на території України за місяць. Слід зазначити, що щомісяця до нас надходить близько ста книжок, кожну з яких ми повинні опрацювати і внести в літопис. Крім того, ми робимо літописи журнальних, газетних статей, картографічних видань, літописи нот, авторефератів, дисертацій. Для всіх бібліотек вони як лоцман у морі української друкованої продукції.

Як наукова установа Книжко-ва палата випускає журнал під назвою «Вісник Книжкової палати», зарахований ВАК України до наукових видань, проводить наукові дослідження, вивчає книгу, веде електронний каталог усіх книжок, виданих за роки незалежності (він доступний усім дослідникам). На жаль, поки що ми не можемо розпочати створення ретроспективного каталогу, до якого мають бути внесені всі книжки, що містяться у фондах Державного архіву друку Книжко-вої палати, а їх понад 855 тисяч. Передбачається, що бібліографічна ретроспективна інформація має бути влита в загальний електронний каталог, але для цього необхідні кошти на придбання комп’ютерної техніки.

Окрім цього, ми щороку видаємо близько п’яти тисяч різних довідок про те, коли і ким були створені та чи інша газета, журнал. Наприклад, недавно до нас по допомогу звернулася Розівська районна державна адміністрація, на території якої 1923 року були поселення німецьких колоністів. Її цікавило, коли і якою мовою вперше почала виходити районна газета під назвою «Штіме дес колектівістен» (Stime des kollektivisten) (із 1923 по 1939 рік це була люксембурзька) і чи існують її україномовні примірники...—

Що потрібно, аби попрацювати з вашими фондами?—

Всю інформацію ми надаємо платно. Але ця послуга недорога — така ж, як і для звичайних бібліотек. Якщо говорити про супровідні документи, то тому, хто захоче попрацювати з нашими фондами, необхідно надати офіційний лист своєї організації з обґрунтуванням і мотивацією роботи.—

Якщо йдеться про колекційне видання накладом, скажімо, 20—30 примірників, видавець зобов’язаний надавати примірник бібліотекам?—

З усіх одержувачів обов’яз-кового примірника лише Книжко-вій палаті і національним бібліотекам обов’язково має доставлятися примірник малотиражного видання (до 100 примірників). Закон не робить винятку для колекційних видань. На жаль, видавці таких книжок не утруднюють себе надсиланням обов’язково-го примірника, при цьому вони не лише порушують законодавство, а й позбавляють суспільство можливості отримати інформацію про існування таких видань, і роблять вони це або через свою непоінформованість, або з копійчаної економії. Якщо видання не надійшли у Книжкову палату, то вони не фіксуються в системі дер-жавної бібліографії, часто зникають із наукового і професійного обігу, так і не знайшовши своїх читачів. Я вам скажу, що сьогодні багато видавців, особливо молоді, не завжди розуміють значення обов’язкового примірника. Не завжди замислюються над тим, що всі книжки або журнали, котрі сюди надходять, зберігаються на століття.

Наш фонд унікальний ще й тим, що тут зберігається 32-тисячна колекція заборонених у СРСР книжок.—

Заборонених із...—

...із різних причин. Наприк-лад, виїхав автор за кордон і став «неблагонадійним», або у виданні міститься інформація, що закликає до повалення тодішнього ладу чи відверто критикує його. У цьому фонді є твори Миколи Зерова і книжки, які він редагував, укладав, і навіть ті, для яких писав вступні статті; збірки казок і оповідання Оксани Іваненко; твори Олеся Донченка; Олександ-ра Дорошкевича; п’ять видань підручника «Історія української літератури»; матеріали з’їзду письменників України за 1927 рік і маса іншої літератури. Це справді унікальний фонд.—

А скільки коштує Україні її Книжкова палата?—

Нас зазвичай недофінансовують, причому дуже істотно. На нинішній рік наш бюджет — 2 мільйони 306 тисяч гривень, але, якщо чесно, нам потрібно удвічі більше. Мені вже набридло боротися за це фінансування. Якщо хочуть, хай закривають Книжкову палату, і не буде жодних проблем. Щодня до нас іде величезний потік літератури — близько тисячі газет, трьохсот журналів і ста книжок, і всі їх треба опрацювати, внести в ком-п’ютер. Де, наприклад, ви зможете