Враховуючи, що вирішальною ознакою сучасної комунікативної ситуації в Україні є те, що єдиний багатокомпонентний аудіо-візуальний інформаційний простір твориться не лише державними, а й багатьма комерційними телерадіомовними організаціями, нагаль-ною потребою часу стає розробка єдиної національної політики в галузі телебачення і радіомовлення. Невід'ємною складовою части-ною цієї політики є вироблення єдиної скоординованої системи фахової освіти, здатної забезпечити відповідний кількісний та сучас-ний якісний рівень підготовки телерадіофахівців для будь-яких організацій, незалежно від їх відомчого підпорядкування. Проблема підготовки кадрів для телебачення і радіомовлення за своєю гостро-тою і важливістю стоїть в єдиному ряду з технічним оснащенням студій телебачення і радіомовлення. І розв'язання цих проблем має йти паралельно і одночасно.

У зв'язку з цим зауважимо, що одним з факторів нормального функціонування всієї системи ЗМІ є характер одержаної освіти і рівень культури, яких, однак, недостатньо для того, щоб гарантувати передачу цього надто крихкого завоювання від одного покоління журналістів до іншого.

Що ж стосується існування єдиної системи ЗМІ, то незаперечне, що жоден із засобів масової інформації, які виникали в процесі розвитку всієї системи, не витіснив, не замінив вже наявні, а допов-нив їх, став своєрідним прискорювачем дальшого їх удосконален-ня. У результаті загальний потенціал системи, що безперервно фор-мується, набагато збільшився.

Завдяки здатності телебачення відображувати дійсність за допо-могою звукозорової мови все інтенсивніше виявляється інтеграль-на якість системи — емоційність. Тепер вже не тільки газета, але і радіо змушені шукати власні можливості для посилення емоційності виступів.

Помітно відчувається і вплив преси на радіо і телебачення, наслідком якого є проникнення аналітичного, дослідницького начала в радіо- і телепередачі. Це і бесіда «за круглим столом» оглядачів, і публіцистичне осмислення складних життєвих проблем за участю телеглядачів, і документальні фільми дослідницького характеру.

Протягом кількох століть суспільство задовольнялось по суті єдиним засобом масової інформації — пресою. Прискорення сус-пільного життя зумовило виникнення й інших засобів.

Отже, потреба спілкування людей у ході спільної діяльності була джерелом і головною рушійною силою з'яви і розвитку масової інформації.

Преса — найстаріший вид журналістики, її родоначальниця. Роз-ширення і диференціація аудиторії преси, нові соціальні завдання, науково-технічна революція породжують необхідність виникнення нових видів і типів періодичних видань, включаючи програми і канали електронної преси. Цей процес продовжується і в наш час, система преси знаходиться в постійному русі, розвитку.

Щоправда, системі ЗМІ України доводиться наздоганяти світову масову комунікацію, засвоювати її досвід. Адже до здобуття незалежності у нас, як і в республіках колишнього СРСР, переважа-ла тоталітарна журналістика, що складалася поступово, починаючи з 1917р. і проіснувала до кінця 80-х рр. XX століття. Ряд учених вважає, що юридично-правовими межами її в часі є 1917 р.

Нинішня система ЗМІ в Україні прагне розвиватися за об'єктив-ними законами, використовуючи світовий досвід. Так, скажімо, тип кожного нового видання, що народжуються в Україні після проголо-шення незалежності і прийняття відповідних законів про пресу, його періодичність визначаються наявністю вже функціонуючої сис-теми. І нове видання чи програма беруть на себе відповідні обов'яз-ки її складової частини, підвищуючи силу і ефективність самої сис-теми.

Газета, журнал мають на озброєнні друковане слово, графічні елементи (знімки, малюнки, креслення і т. п.), різні форми розміщення матеріалів на газетній сторінці. Із цих компонентів головним є друковане слово.

Учені-психологи довели, що інформаційні можливості кожної з чотирьох знакових систем — словесної, кінетичної, музичної і графічної (зображальної) неоднакові. Найбільшою інформаційною насиченістю володіють словесні знаки, які повніше передають зна-чення і менше, ніж інші знаки, залежать від індивідуальних та інших особливостей і умов сприйняття.

Ця обставина, а також те, що друкована публіцистика характери-зується переважно логіко-понятійним способом висвітлення фактів, подій, явищ і процесів життя, створює сприятливі можливості читачеві для орієнтування, правильного уявлення про світ, в якому він живе.

Ставлення до преси визначається фізичними і побутовими умо-вами сприйняття її матеріалів: газету, наприклад, ми читаємо в зручний для нас час, швидко переглядаємо чи вивчаємо, читаємо увесь матеріал або вибірково. При цьому маємо можливість зупинитись, осмислити прочитане або пізніше знову повернутися до нього.

Психофізіологічні і фізичні умови сприйняття матеріалів газети визначають її найбільш сильну сторону — аналітичність. Звичайно, газеті притаманні й інші властивості (оперативність, емоційність і т. ін.), але в умовах діяльності системи засобів масової інформації вони видозмінюються, набувають особливий «газетний» відтінок. Виступи преси, таким чином, «уречевлені» — закарбовані на папері.

Звук і зображення, що передаються по радіо і телебаченню, — миттєві, одержана, але не витримана в пам'яті інформація «стираєть-ся». Друковане слово залишається жити, будучи документом сього-денності, його «знімком». Саме в цьому один з вагомих факторів, що визначають силу, дієвість виступів преси.

Крім аналітичності, преса розвиває властиві їй в більшій мірі, ніж радіо і телебаченню, такі специфічні якості, як послідовність і систематичність. Скажімо, повністю проблему можна розкрити у серії публікацій. Газета прагне не тільки дослідити, висунути в центр громадської уваги ту або іншу проблему, але і всебічно, крок за кроком розглянути найбільш ефективні засоби її вирішення.

Специфічні властивості і характерні комунікативні форми радіомовлення випливають з його технічної