Здійснено періодизацію спелеологічних досліджень в Україні. Виділено 5 періодів (до XVIII ст., XVIII ст., XIX ст., перша половина XX ст., друга половина XX ст.), дана детальна характеристика стану досліджень печер в різних регіонах України у кожному періоді. Подано параметри печер в основних карстових областях країни.

   Історія вивчення карстових печер України тісно пов'язана з історією географічних, геологічних, біологічних, археологічних, карстознавчих досліджень. Карстова комісія НАН України в 1993 р. виступила з ініціативою підготовки зведення з цього питання. Нею використані архівні матеріали, численні літературні посилання, а також свідчення багатьох дослідників (С. В. Альбов, О. М. Бадер, Г. О. Бачинський, М. А. Гвоздецький, О. І. Домбровський, Б. М. Іванов, О. А. Ломаєв, В. Ф. Пчелінцев тощо).
   Автором використаний формальний підхід до періодизації спелеологічних досліджень. Виділено п'ять періодів: до XVIII ст., XVIII ст., XIX ст., перша та друга половини XX ст. У кожному з них окремо розглядаються три головні спелеорегіони України — Крим, Карпати та Поділля, а також інші карстові райони.
   

1. Дослідження печер до XVIII ст.
   Крим. Першими дослідниками таємничого підземного світу Криму були давні люди. У VІІ-VІ ст. до н.е. печери використовувалися як святилища скотарського та землеробського культів (Єні-Сала, Червона, Малої Академії); в І ст. — як сховища таврських племен (Караул-Оба); в ІІІ-ІV ст. як місця поховання (Туакська, Сарматська); в V-Х ст. — як місця поселення; в Х-ХV ст. — як печерні храми. Багато з них було зруйновано під час сильних землетрусів у ХІІІ-ХV ст. (Басман-5, Данильча).
   Карпати. Печера Молочний камінь у пізньому палеоліті використовувалась як короткочасний табір мисливців, що полювали на печерного ведмедя; карстовий міст вперше описаний послами Івана ІV (1558 р.).
   Поділля і Буковина. У печері Баламутівка описані мезолітичні малюнки. Печера Вертеба використовувалася з культовою метою. Багато невеликих печер межиріччя Дністер — Прут використовувалися як житла монахів та сховища місцевих жителів.
   Інші райони. Неолітичні крем'яні штольні відомі у с. Кримка (Донеччина) та в с. Біла (Хмельницька обл.). З XI ст. почалося будівництво штучних печер під Києвом. У XIII ст. лаврські печери сильно постраждали від землетрусу. У 1661 р. в Київсько-Печерському патерику було надруковано перший в Україні план Дальних печер [6]. В XІ-ХІІІ ст. багато штучних печер споруджено коло Михайлівського, Кирилівського, Софійського монастирів (Київ), в мм. Чернігів, Кам'янець-Подільський тощо. У XVI -XVIII ст. в багатьох місцях України споруджуються підземні ходи.
   

2. Дослідження печер у XVIII ст.
   Крим. У 1785 р. К. Габліц описує вхідні частини кількох печер Карабі та Чатирдагу; в 1795 р. П. Паллас вказує на наявність глибоких колодязів на Яйлі, де влітку зберігається сніг та лід.
   Поділля і Буковина. У 1721 р. П. Ржончинський згадує про печеру біля с.Кривче (нині — Кришталева).
   

3. Дослідження печер у XIX ст.
   Крим. У 1803-1828 рр. П. Сумароков, В. Севергін, П. Паллас, П. Кеппен описують декілька невеличких печер Головного пасма (Кизил-Коба, Туакська, Вел. Бузлук). Перший більш докладний опис печери Кизил-Коба та схематичний план її верхньої частини наводить швейцарський мандрівник Дюбуа де Монпере (1843). У 1864 р. описано першого печерного жука (П. Мочульський), у 1876 р. в печерах вперше знайдено людські кістки (В. Марковніков), у 1887 р. виконано перші мікрокліматичні спостереження під землею (Ю. Лістов), у 1896 р. — проведено перший хімічний аналіз води зі сталактитів (О. Лебединцев). У 1893 р. декілька печер Чатирдагу було пристосовано до туристського показу (Кримський Гірський Клуб), а в 1898 р. в них побувало біля 400 учасників 7-го міжнародного геологічного конгресу. Печери використовувалися для видобування снігу, льоду, селітри. Під час видобування вапняку виникли величезні штучні порожнини — катакомби (Керченський півострів, Севастополь тощо).
   Поділля і Буковина. У 20-80-х рр. проводилися археологічні дослідження в печері Вертеба (Я. Хмелецький, А. Кіркор, А. Завадський, Г. Осовський, В. Деметрикович), яку називали «Наддністрянською Помпеєю». Понад 40 ящиків цінних знахідок з неї вивезено до музеїв Кракова. У 1896 р. А. Ломницький друкує схематичний план та опис печери Локітки під Тлумачем [4,5].
   Інші райони. Наприкінці XIX ст. Н. Веселовський дослідив давні (від палеоліту до VII ст. н.е.) малюнки на стінах гротів Кам'яної могили (Приазов'я); А. Нордманн виконав археологічні дослідження печер біля Одеси, Б. Антонович — у Негінських печерах; Д. Яворницький та Н. Соколов описали невеликі печери в неогенових вапняках басейнів Дніпра та Інгульця.
   

. Дослідження печер у першій половині XX ст.
   Крим. У 1901-1920 рр. О. Крубер, Я. Лебединський, П. Петров, М. Клепінін, Н. Лебедєв у зв'язку з проведенням карстологічних, біологічних та краєзнавчих досліджень, виконали перші описи багатьох невеликих печер Криму. У 1906 р. Е. Лейст виконав перші в Росії електрометричні та радіометричні дослідження в печері Бінбаш. Результати цих робіт наведено в монографії О. Крубера «Карстова область Гірського Криму», яка й досі залишається неперевершеним географічним описом карстового регіону України. У ній є згадки про 31 печеру Криму.
   У 1920-1950 рр. під час геологічних та гідрогеологічних досліджень Головного пасма описано кілька десятків невеликих порожнин Ай-Петринського та Чатирдазького масивів (П. Васильєвський, А. Слудський, С. Михайловський, В. Пчелінцев, А. Мамін). Найцікавішими є відомості про наявність вуглекислого газу в шахті Безодня на Агармиському масиві, (А. Спасо-Кукоцький), перші знахідки водної печерної фауни (Е. Боруцький), перші