Дослідження печер в Україні - описи в конгломератах (К.Пирогов). До цього ж часу належать: перше використання тер...

Контрольна робота - Дослідження печер в Україні

описи в конгломератах (К.Пирогов). До цього ж часу належать: перше використання терміну «спелеологія» в Україні (В. Махаєв), перша спроба спелеологічного районування (В. Махаєв, Саггіоді), а також перші кроки на складному шляху охорони карстових печер (у 1918 р. вийшов наказ Кримревкому, згідно з яким «печера Кизил-Коба з усім районом туфових відкладів оголошена власністю республіки»). У 1941 р. Ф. Бублейников надрукував першу невелику науково-популярну книжку про печери Криму [2-4].
   У 1941-1945 рр. печери та катакомби Криму використовувалися як складні укриття.
   Поділля і Буковина. В 1900-1939 рр. дослідження печер Вертеба, Кривченська, Угрінь проводили К. Гутковський, М. Орлович, В. Нехай, А. Маліцький тощо. За завданням Львівського комітету охорони природи детально досліджена Кривченська печера: складено її перший план, надруковано путівник. Ближня частина печери пристосована для відвідування. У 1939-1950 рр. дослідження печер не проводилися, але вони використовувалися як сховища, полігони, укриття для місцевих жителів. У печері біля с. Стрілківці (зараз — Озерна) у 1944 р. ховалися 38 жителів навколишніх сіл.
   квітня 1949 р. у Львові створена перша в Україні молодіжна печерна організація. Її керівники — Г. Бачинський та М. Савчин організували дослідження Страдчанської та Медової печер, а також невеликих порожнин біля м. Миколаєва. Подальший розвиток ці дослідження отримали лише в 1958 р.
   Інші райони. У зв'язку з проведенням геологічних та археологічних досліджень описано невеликі печери поблизу Одеси, у Приазов'ї, на Донеччині (Б. Чернишов, П. Кумпан, О. Бадер, М. Рудинський, І. Лобанов, Т. Грицай). Найцікавішими є знахідки давніх карстових порожнин з кістковими залишками верблюдів, гієн, лисиць, страусів тощо в катакомбах під Одесою, а також невелика стаття П. Тутковського про необхідність охорони цінних геологічних пам'ятників України, зокрема — печер та печерних відкладів. У першій половині XX ст. катакомби Одещини широко використовувалися підпільниками, партизанами, криміногенними елементами.
   Завдяки дослідженню карстових порожнин України в XVII, XVIII, XIX та першій половині XX ст. було закладено добру основу для розгортання активних спелеологічних досліджень. На початку 1958 р. в Україні було відомо 87 карстових порожнин загальною довжиною 15250 м та глибиною 970 м. Вивчені вони були неповно та нерівномірно: для 26 порожнин були тільки схематичні плани, для 25 — розрізи. І плани, і розрізи, що давали більш-менш вірогідну уяву про розміри та морфологію порожнин, були складені лише для 19 печер та шахт. Графічні матеріали складалися за різними методиками, у різних масштабах та одиницях виміру (кроки, аршини, фути, метри). Не існувало ані розробок щодо організації досліджень складних порожнин (спуск у природні шахти завглибшки 50-100 м, подолання сифонів, проходження лабіринтів), ані методик комплексного наукового дослідження печер. Найбільшими в Україні була печера Кизил-Коба (Крим, вапняки, приблизно 2 км) та печера у Нижньому Кривчі (Поділля, гіпси, понад 4 км), найглибшими — шахти Криму, в які ніхто не міг спуститися глибше 100 м (О. С. Вялов, 1928 р., шахта Безодня на Чатирдазі).

5. Дослідження печер у другій половині XX ст.
   У 50-х рр. XX ст. склалися дуже сприятливі умови для активного розвитку спелеологічних досліджень у державах колишнього СРСР. З одного боку, вони були потрібні науковцям різних напрямків — геологам, гідрогеологам, біологам, археологам тощо. Це зазначив на Всесоюзній нараді з проблем карсту у 1956 р. професор І.В. Попов. З іншого боку, зародився «печерний туризм» — молодіжний рух, спрямований не лише на використання печер для туризму, але й на їх дослідження. Автору пощастило брати безпосередню участь в організаційному поєднанні цих двох напрямів. У сучасному трактуванні спелеологія — це рівняння НАУКА + СПОРТ. Що стоїть на першому місці — залежить від завдань, які постають перед дослідником та спортсменом, але, в будь-якому разі, це рівняння нерозривне...
   У 1958 р. рішенням Президії АН УРСР було створено Комплексну Карстову експедицію АН УРСР (керівники – проф. Ю. Ю. Юрк та Б. М. Іванов). Вона складалася із п'яти «статусних» загонів: шахтного (керівник В. М. Дублянський), геофізичного (кер. Б. М. Смольніков), гідрологічного (кер. Н. Й. Дрозд), біологічного (кер. М. А. Воїнственський та Ю. О. Бачинський), археологічний (кер. О. І. Домбровський), кожного літа до них приєднувалися «неофіційні» загони науковців всієї країни (М. О. Бадер, Я. А. Бірштейн, О. О. Огільві, Ю. І. Баулін, В. М. Дахнов, І. Д. Гофштейн, К. А. Татаринов та ін.).
   Одночасно з утворенням Комплексної Карстової експедиції йшло становлення спортивного напряму – у мм. Сімферополь, Севастополь, Ялта, Київ, Одеса, Львів, Дніпропетровськ, Харків. Карстові секції, клуби, групи формувалися також у десятках міст колишнього СРСР (насамперед — у Москві, Свердловську, Красноярську, Тбілісі, Ташкенті, Ашхабаді, Ленінграді тощо). Організаційно вони були пов'язані з Центральною Секцією спелеотуризму ВЦРПС, яка частково фінансувала навчальні та тренувально-пошукові роботи.
   У 1959-1965 рр. роботи проводилися головним чином у Гірському Криму, де влітку 1962 р. відбувся Перший Всесоюзний Зліт спелеологів. Перші результати сумісної праці науковців та спортсменів отримали високу оцінку. Президент Академії Наук України Б. Патон 25.07.1962 р. писав штабу зльоту: «...ваші дослідження є корисним внеском у вивчення геолого-структурних та гідрогеологічних умов розвитку карсту в Гірському Криму. Президія АН УРСР буде всемірно сприяти Вашому плідному починанню в розвитку співдружності вчених та спортсменів в розвідці та вивченні карстових регіонів республіки». Й дійсно, розпочавшись у Криму, роботи комплексної карстової експедиції охопили в 1965 р. всю Україну.
   Можна дуже багато

Сторінки: 1 2 3 4 5