Виникнення парашута, історія його вдосконалення

Передмова

"Рождённый ползать,

летать не может"

Народна мудрість

Усе частіше людина спростовує цю знамениту фразу. Людина скорила небо, космос і чим більше вона відкриває, пізнає, тим усе сутужніше уникнути катастроф. Але паралельно з відкриттям літальних апаратів, людина винаходить рятувальні...

Захист від падіння.

Ідея парашута, пристрою для безпечного спуска з великої висоти, з'явилася задовго до польоту першої повітряної кулі, не говорячи вже про літак. Однак назва "парашут" прийшло в техніку значно пізніше народження ідеї.

Зі стародавніх переказів, легенд, розповідей мандрівників середньовіччя відомо про використання пристроїв, що нагадують парасолі, для стрибків з веж і обривів. Жителі Китаю, Африки і південно-східної Азії ще в далекій давнині добре знали про гальмуючі властивостях увігнутих поверхонь. Демонстрації стрибків з парасолями влаштовувалися на святах і циркових представленнях.

От як описував один іспанський мандрівник такі стрибки, бачені їм в одному з негритянських племен: "Нам розстелили на землі звірячі шкіри, і ми за запрошенням вождя сіли. Вождь сів поруч з нами, указуючи жестом на пагорб і щось швидко пояснювати. Отут ми побачили, як на цьому пагорбі з'явилося кілька людей з великими парасолями з пальмових галузей. І от, за знаком вождя, один за одним з обриву стрибали люди, тримаючи в руках парасолі й опускалися на зелену галявину під гучні схваленнях вождя і його свити".

Опис благополучних стрибків з великої висоти можна знайти в роботах давньоримських письменників Апулея й Овідія. Однак лише в кінці 15 століття з'явився перший технічний проект парашута. Запропонував його великий італійський учений інженер і художник Леонардо да Вінчі. Цей винахід явився результатом численних експериментів і спостережень ученого над поведінкою падаючих картонних фігур різноманітної форми.

У збірнику рукописів Леонардо да Вінчі "атлантичному кодексі" серед інших конструкцій приведений ескіз парашута з куполом у формі чотиригранної піраміди. Учений писав: "Якщо в людини є намет із прокрахмаленного полотнини, шириною в 12 ліктів і висотою в 12, він зможе кидатися з будь-якої висоти без небезпеки для себе". З огляду на, що довжина ліктя приблизно 0,6 м, площа купола парашута в основі складає більш 50 квадратних метрів, тобто була і справді достатньої для безпечного спуску. Чи проводив да Вінчі які-небудь досвіди зі своїм парашутом чи обмежився лише ескізом і коротким описом його, невідомо.

Наступний проект цілком працездатного парашута з'явився близько 1617 року, коли у Венеції вийшла книга "Нові машини..." єпископа Фауста Веранцио. Серед різних технічних новинок і чудових споруджень у книзі дані опис і малюнок парашута з куполом квадратної форми. До краю купола ("вітрила", по термінології автора книги) були прикріплені до чотирьох однакових ціпків, а до кутів прив'язані чотири мотузки, які служили стропами. Художник зобразив парашут у момент спуска на ньому людини, що зробила стрибок з високої вежі.

Практичної потреби в парашуті в часи Веранцио і тим більше Леонардо да Вінчі ще не було.

Зовсім в іншій обстановці почав працювати французький хімік і механік Луї Себастьян Ленорман, що запропонував у 1783 році свою конструкцію парашута. У той рік у небо на повітряній кулі, наповненій теплим повітрям, монгольф'єрі, піднялися перші повітроплавці. Загроза повітряних катастроф (і вони незабаром пішли) стала реальною.

Про проекти парашутів Леонардо да Вінчі і Фауста Веранцио Ленорман, скоріше всього, не знав. Його парашут мав конусоподібну форму, був зшитий з полотнини і для зменшення повітропроникності обклеєний з середини папером. Кілька десятків тонких строп сходилися до сидіння, сплетеному з вербових лозин.

Ленорман увів також термін "парашут" (від французьких слів para - запобігти і chute - падіння), до того не вживався.

Ніхто з повітроплавців так і не скористався винаходом Ленормана, хоча успішні досвіди з тваринами (винахідник скидав їх на своєму парашуті з балкона обсерваторії в Монпелье з висоти 26 метрів) довели його надійність.

Першим з "людей повітря", що звернули увагу на парашут, був відомий французький повітроплавець Жан Пьер Бланшар. У 1784 році він додав до повітряної кулі парашут, купол якого мав спиці і висів під кулею цілком розкритим. На цій кулі Бланшар зробив чудовий політ, досягши висоти 4000 метрів і, протримавши в повітрі більш години, однак спусків зі своїм твердим парашутом він не робив і незабаром від нього відмовився.

Але ідея Бланшара виявилася дуже плідною. Парашут став досить зручним і надійним засобом порятунку, коли з нього були вилучені спиці, зовсім не потрібні і лише обтяжливі, що ускладнювали конструкцію. Цей важливий крок був зроблений співвітчизником Бланшара повітроплавцем Андре Жаком Горнереном, що прославився сміливими польотами. М'який купол парашута, що зшили із шовкової тканини - тавти, він також підвісив унизу, під кулею. Кошик, у якому знаходився повітроплавець, прикріплювалася до сторп парашута. На чотирьох центральних стропах висів легкий дерев'яний обруч, що не дозволяв крайці купола стулятися і полегшував процес розкриття парашута. Для того щоб відокремити парашут, випливало перерізати мотузку, що з'єднувала купол парашута з балоном кулі.

Ризикований експеримент був зроблений самим Гарнереном 22 жовтня 1797 року в Парижі на очах численних глядачів. "Це виглядало настільки жахливо, особливо все падіння, що прискорювалося, - розповідав очевидець академік Ж. Лаланд, - що лемент пронісся в юрбі". Але парашут швидко розкрився і відважний повітроплавець розмахуючи національним прапором, почав повільно наближатися до землі.

Це був перший стрибок повітроплавця з парашутом. Пізніше Гарнерен зробив безліч стрибків. Для зменшення розгойдування при спуску