У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


він зробив у центрі купола парашута полюсний отвір і на практиці довів його корисність. Парашут Гарнерена багато десятиліть використовувався повітроплавцями різних країн майже без зміни.

Улітку 1803 року жителі Петербурга довідалися про приїзд у столицю знаменитого Гарнерена. Перший його поле 20 червня удався на славу. Через місяць Гарнерен почав у Петербурзі друга повітряна подорож (разом з генералом С.Л.Львовим). Потім він відправився в Москву і там ще раз піднявся на повітряній кулі.

Сам Гарнерен у Росії з парашутом не стрибав. Зробив це його учень повітроплавець Олександр. 26 вересня 1804 року він зробив такий стрибок у Петербурзі. Стрибав Олександр і в Москві, піднімаючи в повітря з Нескучного саду.

Після Олександра в 1805 - 1806 роках у Петербурзі і Москві робив стрибки француз Мишо. При цьому він використовував так званий подвійний (двухкупольный) парашут свого вчителя Е. Г. Робертсона. Стрибки вдалися.

Парашутизм розвивалося як видовище, як своєрідні циркові вистави під відкритим небом. Разом з тим поступово закладалися й основи теорії парашута, а винахідники шукали шляхи його удосконалювання.

Навесні 1882 р. на одному з засідань 7-ого Повітроплавального відділу Російського технічного товариства поручик М. Кишень доповідав про винайдений їм "керований парашут".

На початку 90-х років дослідженням стійкості парашута займався талановитий вчений А. Х. Репман. Його парашут не мав полюсного отвору, але був постачений додатковою поверхнею - відігнутими нагору полями навколо купола, що і робили зниження парашута більш стійким.

У ті ж роки парашут оригінальної конструкції запропонував російський інженер Н. Ф. Ягн. Він також відмовився від полюсного отвору в парашуті, а підкупольний простір розділив вертикальними матерчатими перегородками на чотири сектори. Ці перегородки служили своєрідним гальмом і швидко гасили коливання парашута.

У 80-х роках минулого століття став застосовуватися новий спосіб підвіски парашута до повітряної кулі. Купол весел не внизу, а збоку, на рівні екватора повітряної кулі, прикріплений до сітки за допомогою простого пружинного затиску. Стропи парашута йшли до дерев'яного кільця. До цього ж кільця прив'язувалася і примітивна "підвісна система" - мотузкова петля, що повітроплавець, що сидів на трапеції, просмикував під мишки. Піднявшись за допомогою повітряної кулі на достатню висоту, парашутист зіскакував із трапеції і силою своєї ваги зривав парашут. Через секунду - іншу купол парашута наповнявся повітрям, і починався уповільнений спуск.

Величезний внесок у розвиток парашута вніс Гліб Євгенович Котельников. Він ввійшов в історію техніки як винахідник першого у світі авіаційного ранцевого парашута.

Століття авіації.

Авіація била всі нові рекорди висоти. Однак ці результати досягалися дорогою ціною: поруч з повідомленнями про рекордні польоти часто друкувалися повідомлення про трагічну загибель авіаторів. Число авіаційних катастроф росло разом з досягненнями авіації.

Хоча в авіаційних колах до парашута ставилися з великою недовірою, конструктори - ентузіасти працювали. У Котельникова були попередники, що також мріяли дати авіаторам засіб порятунку. Купол їхнього парашута повинний був служити авіатору накидкою, а стропи - кріпитися до пояса льотчика на спеціальних гачках. Винахідники розраховували що під напором повітряного потоку накидка швидко перетвориться в розкритий парашут.

Паризький кравець Ф. Рейхельт спроектував парашут у виді костюма й у липні 1910 року одержав на нього патент. Купол укладався численними складками навколо тіла авіатора. У лютому 1912 року винахідник зробив стрибок з Ейфелевої вежі, парашут не розкрився і Рейхельт загинув.

З 1909 року у Франції над створенням авіаційного парашута працював Г. Вассер. Його парашут являв собою великий парасоль зі спицями. Вассер хотів розмістити його на фюзеляжі літака, за льотчиком. При аварії парашут слід було звільнити, а наповнений повітрям парасоль повинен був по ідеї витягти з аероплана пілота.

Але ще більш курйозну конструкцію парашута запропонував американець А. К. Ульмер у 1910 році. Оригінальність конструкції парашута полягала в тому, що купол його, виготовлений з легкої тканини, укладався в головний убір авіатора - шапку - каскетку. Предпологалось, що при необхідності пілот скине шапку, повітряний потік "витравить купол", а потім швидко наповнить його. Однак і цей парашут не знайшов на практиці застосування.

Котельников самостійно шукав принципи побудови авіаційного парашута. Він також твердо переконався, що парашут повинен бути невід'ємною частиною екіпірування льотчика і постійно знаходитися при ньому. У той же час він не повинний стискувати авіатора, заважати йому керувати літаком. Для купола він застосував легкий, але міцний шовк. Стропи розділив на два пучки і кожний з них прикріпив до своєї лямки. Підвісну систему Котельников виготовив з міцних ременів: поясного, нагрудньо - наспинного, і двох плечових. Підвісна система такого типу до того часу ні ким не застосовувалася. Він прикріпив лямки до підвісної системи за допомогою карабінів, тобто зробив купол що пристібається. Це давало можливість при спуску на воду при сильному вітрі швидко звільнитися від купола. Але купол діаметром біля семи метрів не міг розміститися в шоломі. Тоді винахідник прийшов до думки укласти купол у ранець. Котельников також розробив "ручний тип" розкриття парашута, що було не мало важливо.

Останні десятиліття.

У останні роки парашут сильно змінився. У 1936 році брати Дороніни винайшли перший у світі прилад для автоматичного розкриття парашута. Цей прилад зробив справжню революцію в парашутній справі. З цими приладами парашутисти могли робити стрибки з будь-яких висот у самих складних погодних умовах. Як і парашут, прилад Дороніних зазнав безліч змін. В даний час застосовуються електронні прилади, що полегшують задачі парашутистів і їхні життя, що страхують.

Парашути одержали величезне


Сторінки: 1 2 3