Гризуни ондатри, щурі, миші, бобри, ховрахи

Гризуни.

Гризуни – найбагатший на види ряд ссавців. Це дрібні та середні за розміром тварини. Ці тварини здатні швидко розмножуватися. Тверда їжа стирає й притупляє зуби, особливо різці. Через те у ссавців, які споживають тверду рослинну їжу, зуби мають особливу будову. Такі тварини вигризають їжу різцями й старанно перетирають кутніми зубами. Іклів у них немає, різці великі й гострі. Спереду вони вкриті товстим шаром емалі, через те не тупляться навіть від дуже твердої їжі. Під час гризіння різці верхньої та нижньої щелеп дотикаються і сточуються – більше з того боку, де немає емалі ( або де вона тонша ). Різці, хоч би як сильно сточувалися, завжди однакового розміру, бо ростуть протягом усього життя тварини.

Ондатра.

Батьківщина ондатри – Північна Америка. У 1928 році її було завезено з Канади до Росії. За порівняно короткий час вона розселилася на величезних просторах, прижившись майже скрізь від Крайньої Півночі до жаркого субтропічного поясу. В Україні її розводять з 1944 року. Ондатри живуть у великих і малих озерах, затонах, болотах, прісних і солонкуватих річках, де споруджують свої хатки з рогозу та інших водяних рослин. Поселення цих звірят знайти легко. Їхні оселі, заввишки з метр і майже стільки ж завширки, мають конусоподібну форму. Всередині є одна або й кілька камер. У центрі споруди міститься гніздо. Дитинчата зазвичай народжуються з листопада по квітень. У виводку буває від одного до одинадцяти малюків, котрих мати годує до місяця. Самиці можуть завагітніти, коли ще годують, тож приносять щороку по кілька виводків, чим і пояснюється численність ондатрових популяцій.

Ондатра просто створена для життя у воді. Плаває вона легко й швидко. Кремезне 30-сантиметрове тіло мчить водною гладінню, як маленька торпеда. На задніх лапах, пальці котрих з’єднані невеликою плавальною перетинкою, є товсті жорсткі волосини, що утворюють так звану плавальну торочку і забезпечують краще відштовхування у воді. Голий лускатий хвіст, завдовжки понад 20 сантиметрів, сплющений і править за кермо. Коли ондатра пірнає, складки шкіри затуляють вушні отвори. Звіря може пробути під водою кілька хвилин. На суходолі воно незграбне й, бігаючи, швидко стомлюється. Живиться ондатра переважно болотною рослинністю, іноді поїдає і жаб, молюсків та дрібних рибок. Вона цінується за гарне й тепле хутро. Ондатра приносить велику користь тим, що поліпшує кисневий режим для риб у водоймі: взимку робить у кризі отвори, а влітку знищує жорсткі водорості. Одне слово, людина має дбати про ондатру.

Щури.

Навіть нині ці кмітливі, хитрі й спритні істоти становлять серйозну проблему для малих і великих міст. А в середні віки вони були справжнім стихійним лихом. Свого часу натураліст Руссенель порівнював появу цих тварин з навалою Чингісхана та Атилли. Їх винищували сотнями, тисячами, використовуючи отруту, вогонь, окріп, навіть відлучали від церкви, прикликаючи на них прокляття небес.

То хто ж ці страхітливі істоти? Найзвичайнісінькі щури, або пацюки. Живуть вони повсюди, а особливо добре їм ведеться біля людини. Вони понад усяку міру ненажерливі і плодючі. Одна самиця щура здатна за рік привести близько сотні собі подібних. Тож вони практично незнищенні.

Найвідоміші щури – чорний і сірий. Останнього іноді називають голландським корабельним щуром. Чорний пацюк завдовжки 35 сантиметрів, з котрих 19 припадає на хвіст. Сірий, відповідно, 42 і 18 сантиметрів. В обох видів легендарне бойове минуле. Чорні щури тероризували в середні віки всю Європу, пожираючи харчові запаси й прирікаючи на голодну смерть цілі міста. Сірі пацюки здійснили 1727 року похід від Каспійського моря до Італії. Щури величезними зграями рушили на захід після землетрусу. Їх не зупинила навіть повноводна Волга, в якій вони гинули тисячами. Дорогою багатьох зжерли хижі птахи, вовки й лисиці, але то була лиш незначна частина незліченної армії. Того року було знищено багато ланів та складів з продовольством, безліч людей і тварин зегризено на смерть. На одній паризькій бойні протягом місяця знищили 16000 цих істот.

Щури виживають у найскрутніших обставинах. Вони напрочуд живучі – їх не беруть ні морози, ні вода, ні навіть радіація. Так, на одному з островів, де проводилися випробування ядерної зброї, жили щури. Через рік після ядерного вибуху вони не тільки не зникли, а й надзвичайно розмножилися, ставши завбільшки понад метр.

Головні недруги щурів, окрім людей, - кішки й деякі породи собак. До того ж, пацюки поїдають одне одного, чим сприяють власному винищенню. Буває, що батьки пожирають своїх дітей, і навпаки. У щурів існує дуже цікаве явище – так званий щурячий король. Насправді, це клубок переплетених хвостами й лапками щурів, що іноді містить у собі до 50 особин. Живуть вони лише за рахунок підношень інших щурів, оскільки самі не можуть рухатися. Це явище досі є загадкою для вчених.

Щури дуже кмітливі істоти. Свою кмітливість і відвагу вони проявляють насамперед у добуванні їжі. Ось як, наприклад, пацюки крадуть яйця. Один щур охоплює яйце передніми лапами, а другий тягне його за хвоста до нори. Дуже оригінально добувають вони і сметану з банок і вузьких посудин. Щур опускає туди свого хвоста, а потім дає іншим його облизувати. Для людини щури небезпечні тим, що переносять жахливу хворобу – чуму. Це одна з причин непримиренної з ними боротьби. Потерпати, що цей вид