Сприйняття звуку, запаху, дотику, смаку

1. АНАЛІЗАТОР СЛУХУ. БУДОВА ТА ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ СЛУХУ.

Слух – вид чутливості, який зумовлює сприймання звукових коливань.

Орган слуху – вухо – складається з трьох частин: зовнішнього, середнього і внутрішнього.

Зовнішнє вухо: вушна раковина і зовнішній слуховий прохід. Вушна раковина утворена еластичним хрящем, вона має характерні завитки, що спрямовують звукові коливання у слуховий прохід. Хрящ відсутній тільки у ділянці мочки вуха.

Зовнішній слуховий прохід (2,5 см) проводить звуки до барабанної перетинки. У шкірі проходу є волоски і сальні залози, що виробляють вушну сірку (захисна функція). У слуховому проході відбувається посилення звукових коливань у 2-2,5 рази, це пов’язано з тим, що площа барабанної перетинки у 2,5 разів менша за площу поперечного перерізу слухового проходу (1 см).

На межі між зовнішнім і середнім вухом знаходиться барабанна перетинка – це тонка сполучнотканинна пластинка (0,1 мм) завтовшки. За формою нагадує лійку, центр якої спрямований у порожнину середнього вуха.

Звукові коливання, що підходять до барабанної перетинки, змушують її коливатися з тією самою частотою.

Середнє вухо складається з барабанної перетинки, барабанної порожнини, слухових кісточок, євстахієвої труби. В барабанній порожнині містяться слухові кісточки: молоточок, коваделко і стремінце, які з’єднані рухомо. Вони діють як важелі, зменшують амплітуду коливань і збільшують їх силу (у 50 разів).

Барабанна порожнина з’єднана з носоглоткою слуховою (євстахієвою) трубою, яка служить для зрівноваження тиску на барабанну перетинку ззовні і зі сторони барабанної порожнини.

Внутрішнє вухо міститься у глибині вискової кістки черепа і складається з кісткового лабіринту, всередині якого міститься перетинчастий лабіринт. Функцію слуху виконує завитка – спірально закручений канал, що утворює 2,5 оберти. По всій довжині завитки кістковий канал поділений двома перетинками: тонкою вестибулярною мембраною і товстішою й пружнішою основною мембраною. Ці мембрани поділяють канал завитки на верхній, середній і нижній. Верхній і нижній канали на верхівці завитки з’єднуються через отвір – гелікотрему. В основі завитки верхній канал починається овальним вікном, а нижній закінчується круглим вікном. Обидва канали заповнені рідиною – перилімфою. Середній канал заповнений ендолімфою. Всередині цього каналу на основній мембрані розташований звукосприймальний апарат – спіральний (кортіїв) орган.

Кортіїв орган утворений волосковими рецепторними клітинами, під якими є основна мембрана, над ними – покривна мембрана.

АНАЛІЗАТОР СЛУХУ.

Слухові рецептори завитки внутрішнього вуха (волоскові клітини) сприймають звукові подразнення і перетворюють їх на нервові імпульси, які по волокнам слухового нерва йдуть в підкіркові центри слуху та до слухової зони, що містяться в скроневій долі кори великих півкуль головного мозку.

СПРИЙНЯТТЯ ЗВУКІВ

Людина сприймає звуки з частотою коливань від 16 до 20000 Гц за секунду. З віком сприйняття високих частот знижується, знижується сприймання слуху і при дії звуків великої сили, високих і особливо низьких частот.

Коливання барабанної перетинки за допомогою слухових кісточок передається на мембрану овального вікна. Слухові кісточки діють як важелі, зменшуючи амплітуду коливань і збільшуючи їх силу в 30-40 разів. Коливання мембрани овального вікна спричинюють відповідні коливання рідини перілімфи верхнього каналу та вібрацію основної мембрани за типом хвилі, що біжить. При цих коливаннях волоски рецепторних клітин згинаються, що зумовлює збудження клітин і виникнення нервових імпульсів.

Сприйняття запаху – відчуття суб’єктивне, а тому один і той самий запах різними людьми може сприйматися по-різному. Чутливість до запахів залежить від фізичного стану організму, особливо від стану нервової та ендокринної системи. Сприйняття запахів залежить від часу доби (вранці – краще), віку (у дітей – краще), вологості повітря (у вологу і теплу погоду – краще).

Існує декілька класифікацій запахів. За однією з них розрізняють шість запахів: квітковий, гнилісний, фруктовий, пригорілий, приправочний, смолянистий.

За психологічною характеристикою запахи поділяють на приємні та неприємні. За фізіологічною класифікацією на: чисті, змішані, подразнюючі.

Рецептори нюху містяться у ділянці верхніх носових ходів. У кожній половині носа є нюхова ділянка площею 2,5-2 см2. Тут містяться 10 млн рецепторів, які знаходяться між опорними клітинами. На одному кінці рецептора є 6-12 тоненьких волосків, що занурені у слиз, який виробляють залози слизової оболонки носа. Волоски збільшують поверхню контакту рецепторів з молекулами запашних речовин. Слиз відіграє роль фільтра: одні запашні молекули пропускає швидко, інші – повільніше. На другому кінці рецептора містяться аксони, які формують волокна нюхового нерва.

Нюхові рецептори (хеморецептори) людини можуть розрізняти 10 тисяч запахів.

Нюховий аналізатор: молекули пахучих речовин осідають на поверхні слизової і розчиняються в секреті залоз. Розчинені речовини подразнюють нюхові волоски. Звідси імпульси надходять по нюхових нервах у центри нюху головного мозку, які розташовані в проміжному мозку і корі. Там формується відчуття запаху речовин, які вдихаються.

Смак – процес сприйняття смакових властивостей речовини, яка потрапляє на рецептори язика і порожнини рота. Рецептори смаку – хеморецептори – входять до складу смакової бруньки або цибулини, розміщені у ротовій порожнині, найбільше - на язику. Смакові бруньки розташовані на язиці нерівномірно, певними групами від 10 до 300 клітин: чутливіші до солодких речовин – на кінчику, до кислих – по краях, до гірких – на корені, а до солоних – на кінчику й по краях.

Кожна з бруньок містить 2-6 рецепторних клітини, між якими розташовані опорні клітини. Смакова брунька не досягає поверхні слизової оболонки язика і з’єднується з порожниною рота через смакову пору.

На одному з кінців клітин є 40-50 тоненьких ворсинок. Речовини їжі осідають на ворсинках смакових клітин і викликають їхні подразнення.