ту обставину, що середовищем нашого проживання в не тільки Земля, а й увесь наш Всесвіт. Ми — частина Всесвіту і підпорядковуємося діючим у Всесвіті фізичним закономірностям. На цю обставину ще в п'ятдесяті роки звернув увагу радянський космолог А. Л. Зельманов: «Людина спостерігає і вивчає у навколишньому світі явища певного типу, бо явища іншого типу відбуваються без свідків».
Згодом англійський учений Картер, перефразовуючи відоме висловлювання Декарта, сформулював той самий принцип у парадоксальнішій формі: «Я мислю, тому Всесвіт такий, яким він є».
Ці твердження увійшли в сучасну науку під назвою «принципу Зельманов — Картера» або «антропного принципу».
Аналогічні ідеї можна зустріти і в працях інших сучасних фізиків та астрофізиків. Так, видатний сучасний фізик, учень А. Ейнштейна Д. Уїлер в одній із своїх праць написав, що існуючого у Всесвіті порядку речей могло й не бути без людини, але, оскільки е людина, Всесвіт саме такий, який він є.
Інший відомий учений—англійський астрофізик Ц. Девіс у своїй книжці «Простір і час у сучасній картині Всесвіту» висловлює подібну думку про те, що наявність життя накладає обмеження на властивості Всесвіту,— вони повинні бути тією чи іншою мірою певними.
Розуміти все це треба так: в іншому Всесвіті, що має інші властивості, ми просто не могли б з'явитися й існувати. Саме існування людини і людства зумовлюється й забезпечується певними властивостями світобудови.
Однією з найважливіших властивостей нашого Всесвіту, як ми вже знаємо, в його розширення, завдяки якому взаємні відстані між галактиками (точніше скупченнями галактик) з часом зростають. Внаслідок взаємного віддалення зоряних систем спостерігач, хочби на якому із зоряних островів він не перебував,. виявить у випроміненні інших галактик так зване червоне зміщення спектральних ліній. Це явище, що відоме під назвою ефекту Доплера, виникає в тих випадках, коли джерело електромагнітного випромінювання від нас віддаляється. І чим більша швидкість віддалення, тим сильніший зсув спектральних ліній. У разі наближення джерела спектральні лінії зміщуються в бік фіолетової частини спектра.
Здавалося б, характер руху галактик не повинен мати для нас абсолютно ніякого значення — адже ці зоряні системи знаходяться від Землі на величезних відстанях, у сотні тисяч, мільйони і навіть мільярди світлових років. Проте насправді їх розбігання тісно пов'язане із самим фактом нашого існування.
Справа в тому, що червоне зміщення — це зсув електромагнітного випромінювання в бік нижчих частот і більших довжин хвиль, А чим довша хвиля електромагнітного випромінювання, тим меншу енергію вона переносить. Таким чином, завдяки розбіганню галактик, їх сумарне випромінювання приходить до нас і в будь-який пункт простору дуже ослабленим.
Якби галактики зближувалися, то замість червоного зміщення відбувалося б фіолетове — всув у бік жорстких короткохвильових випромінювань. У цьому випадку густина випромінювання, а значить, і температура в кожному пункті Всесвіту виявилася б настільки великою, що можливість існування біологічного життя в такому Всесвіті була б повністю виключеною. Отже, ми не випадково живемо саме у Всесвіті, що розширюється, і спостерігаємо саме червоне зміщення у спектрах галактик.
Але справа не тільки в розбіганні галактик. Серед величезного розмаїття фізичних величин, які входять до структури основних фізичних теорій, особливе місце посідають так звані фундаментальні сталі. До них належать швидкість світла у вакуумі, заряд і маса електрона, гравітаційна стала та деякі інші.
Зокрема, фундаментальні сталі тісно пов'язані з відомими сучасній науці чотирма типами фізичних взаємодій: ядерною, або сильною, електромагнітною, слабкою і гравітаційною.
Коли б фундаментальні константи мали інші числові значення, іншими були б і властивості, і структура Всесвіту. І в такому Всесвіті ряд умов, необхідних для утворення та існування живих структур, міг би виявитися нездійсненим.
Таким чином, фундаментальні властивості Всесвіту органічно сплетені з фактом існування життя і людини. Саме цю обставину й відображає антропний принцип.
З усього сказаного випливає принципово важливий висновок: і життя як форма існування матерії, і його найвища стадія — людина — є природним породженням процесу еволюції Всесвіту. При цьому людину наділено вдатністю свідомо пізнавати і перетворювати навколишній світ. Уже сьогодні земне людство досягло настільки
високого рівня розвитку, має такі глибокі наукові знання, такі широкі технічні й технологічні можливості, що воно вийшло на рівень звершень не тільки глобальних, а й космічних масштабів.
Людина змінює течію річок, створює нові моря, виводить на космічні орбіти штучні небесні тіла. Завдяки роботі збудованих людиною численних радіо- і телестанцій радіовипромінювання Землі у світовий простір зрівнялося за своєю інтенсивністю з радіовипромінюванням спокійного Сонця, тобто перетворилося на явище космічного порядку. Відкриваються грандіозні реальні перспективи дальшого освоєння космосу.
Неважко бачити, що все це докорінно суперечить релігійним поглядам на місце людини і людства у світобудові. І це не просто логічна суперечність. Релігійна точка зору голослівна, її нічим не підтверджено. Навпаки, висновки науки грунтуються на тривалому процесі вивчення навколишнього світу, їх справедливість підтверджується всією практичною діяльністю людини.
Методичні міркування. Сучасні теологи і філософи-ідеалісти намагаються тлумачити антропний принцип на користь релігійних уявлень про світ, зобразити справу так, що Всесвіт нібито спеціально призначений для появи й існування людини. Іншими словами, припускається, що Всесвіт створено надприродною силою з певною метою.
Подібної точки зору додержують і деякі зарубіжні фізики та астрофізики. Вони намагаються пов'язати виникнення нашого Всесвіту, що має певні властивості, з необхідністю появи в ньому «спостерігача». Для виникнення Всесвіту потрібен «спостерігач», заявляють вони. Властивості Всесвіту такі, щоб забезпечити створення спостерігача. Наше становище у Всесвіті — привілейоване.
У таких спробах немає