науку до релігії, обгрунтувати релігійні уявлення про світ за допомогою наукових даних. І особливо охоче використовуються для цього найбільш загальні положення науки, що мають світоглядний характер. Антропний принцип не був винятком. Однак усі спроби його релігійної інтерпретації не мають під собою абсолютно ніяких підстав. Використовується випробуваний прийом: перевернути все «з ніг на голову». З наукового положення про ге, що у Всесвіті, який мав би інші властивості, людина не змогла б з'явитися й існувати, робиться зовсім незаконний висновок, що Всесвіт має саме такі властивості, щоб у ньому могла з'явитися й існувати людина.

Чи не слід у зв'язку з цим відмовитися від антропного принципу? Цей висновок був би серйозною помилкою. Значення тих чи інших наукових положень залежить не від ставлення до них представників релігії, а виключно від їхнього наукового змісту, тобто від того, наскільки правильно вони відображають реальний світ.

Що ж до того спору навколо картини світу, який наука і релігія все-таки вели протягом багатьох сторіч, то по суті це завжди був спір про місце людини у світобудові. Стикалися не просто дві різні концепції будови Всесвіту, а два протилежних світогляди.

По суті спір завжди точився навколо того, чи ствоц рено світ і людину богом, і чи є людина безправною в цьому світі, яким керує божественний промисли, чи людина є продуктом натурального розвитку природи, істота, яка здатна активно пізнавати і перетворювати навколишній світ.

Важлива роль астрономії у формуванні наукового діалектико-матеріалістичного світогляду зумовлюється насамперед тим, що знання про Всесвіт становлять фундамент наукової картини світу. І немає сумнівів у тому, що роль ця в подальшому зростатиме.

Протягом багатьох тисячоліть життя людини і людства було обмежене земними рамками. І хоч наші далекі предки займалися спостереженням світил, результати цих спостережень використовувалися виключно для розв'язання земних проблем.

Зрозуміло, люди не могли не замислюватися над тим, яке місце посідають Земля і людство у світобудові.

Проте тривалий час це питання, як ми вже знаємо, розв'язувалося в релігійному плані й тільки окремі, передові уми висловлювали геніальні здогади про Землю і Всесвіт.

Поступово з розвитком науки в умах передових мислителів визрівало переконання про те, що Земля — невід'ємна складова частина світобудови. В зародковому стані цю ідею можна знайти у творах давньогрецьких філософів, а в наступні сторіччя у працях Біруні, Улугбека, Коперника, Бруно, Галілея, Кеплера вона дістала дальший розвиток.

З появою вчення Коперника стало ясно, що наша Земля — це небесне тіло, одна з планет Сонячної системи. Однак уся практична діяльність людини ще тривалий час була пов'язана виключно з Землею.

Особливо глибоко ідея взаємозв'язку земного і космічного обговорюється й аналізується в дослідженнях К. Е. Ціолковського, О. Л. Чижевського і В. І. Вернадського. Доля істоти, тобто людини, твердив Ціолковський, залежить від долі Всесвіту. Потрібна така вища точка зору. Вузька точка зору може призвести до помилок.

Під зовнішнім середовищем, говорив Чижевський, ми повинні розуміти весь світ навколо нас. Це означає, що існують позаземні фактори, які впливають, і можливо визначальним чином, на всю поверхню планети, на її атмосферу.

Аналогічні думки висловлював і академік Вернадський. Геологічні процеси, що відбуваються на Землі, твердив він, зумовлюються факторами космічного порядку.

У середині XX сторіччя людина зуміла, нарешті, подолати земне тяжіння й почати освоєння космічного простору.

З появою космічних апаратів ми не тільки стали обживати навколоземний космічний простір, а й залучати космічні явища у сферу своєї безпосередньої практичної діяльності.

Глобальних і навіть космічних масштабів досягли й сучасні науково-технічні звершення. Виробнича і практична діяльність людей почала істотно впливати на земне середовище нашого життя. І не випадково однією з найважливіших проблем, що стоять у наш час перед земною цивілізацією, є проблема збереження навколишнього середовища.

Усе це, разом узяте, дає підставу твердити, що людство вийшло на новий рівень свого науково-технічного і технологічного розвитку,— воно дедалі більшою мірою стає космічною цивілізацією. Па цьому рівні ми вже не можемо не брати до уваги ту обставину, що Земля — не відокремлений, ізольований маленький світ, а невід'ємна складова частина космосу. І ми дедалі глибше і виразніше починаємо усвідомлювати, що середовищем нашого життя в широкому розумінні є не тільки наша планета Земля і навіть не тільки наша Сонячна система, а й увесь наш Всесвіт.

Сучасна наука виходить з необхідності цілісного сприйняття світу. А це означає, що ми повинні розглядати окремі фрагменти навколишньої дійсності не ізольовано один від одного, кожний сам по собі, а як єдину систему. Системний підхід, як ми вже не раз зазначали, допомагає зрозуміти, з яких частин складається ціле і що являє собою кожна частина зокрема, а також з'ясувати, як ці частини складаються в ціле, як вони пов'язані між собою, як впливає зміна будь-якої з них на стан інших і систему в цілому.

Такий підхід особливо необхідний, коли йдеться про земну цивілізацію. Не тільки багато які умови нашого життя, а й саме існування земної цивілізації великою мірою залежить від того, що являє собою наш Всесвіт, які фізичні процеси і зміни в ньому відбуваються. Адже космічні явища можуть справити певний вплив на середовище, що нас оточує, на умови нашого земного існування.

Як ми вже знаємо, Всесвіт еволюціонує. Змінюється космічне середовище нашого життя. А це в кінцевому підсумку не може не позначатися й на стані земного середовища, яке безпосередньо