Помилкове уявлення про незалежність теорії від об'єктивного світу посилюється тією обставиною, що в ряді випадків теоретичні конструкції, незважаючи на свою складність, багатоступінчастість і абстрактний характер, дають правильні результати, підтверджувані практикою.

З точки зору деяких буржуазних філософів, теорія, якщо тільки вона логічно несуперечлива, є непогрішимою. І якщо висновки такої теорії при дослідній перевірці не збігаються з дійсністю, то причина таких незбі-гів може полягати тільки в погрішностях досліду, але ні в якому разі не у вадах теорії. Логічно несуперечлива теорія не може піддаватися сумніву.

Подібної ідеалістичної точки зору додержуються не тільки філософи-ідеалісти, але й деякі природодослідники на Заході. Так, англійський астроном Е. Мілн заявив, що він вислуховуватиме тільки ті зауваження своїх критиків, що стосуються суто математичного боку його теорії. Така заява стала прямим наслідком філософської позиції Мілна, викладеної ним у книжці «Християнська ідея бога». Дослід повинен зайняти підпорядковане становище, твердив він, і відповідати картині Всесвіту, яку ми можемо вивести чистим розумом.

Інший англійський учений — відомий фізик А. Бддінгтон вважав, що всі закони природи нібито можна вивести без допомоги досліду, виключно шляхом логічних міркувань, на основі чистого розуму.

Справді, в ході теоретичних досліджень учені висувають ті Чи інші передбачення і припущення. А потім теоретичним шляхом з них виводяться всілякі можливі наслідки. Але справа у тому, що в основі таких вихідних припущень завжди лежать або вже існуючі, перевірені на досліді теоретичні уявлення, або конкретні реальні факти. А здобуті висновки в свою чергу за допомогою спостережень й експериментів зіставляються з існуючим у природі станом речей. Тому було б неправильним твердити, що фізики і астрономи «не знають, про що вони говорять».

Будь-які теоретичні побудови тільки тоді мають наукову цінність, коли вони прямо або посередньо пов'язані з реальною дійсністю, відображають об'єктивні властивості навколишнього світу. І про цей зв'язок не можна забувати ніколи.

Все, про що тільки-но говорилося, переконливо показує повну безпідставність звинувачення, яке сучасні релігійні теоретики кидають науці, звинувачення в недостовірності й неповноті наукових знань, що спирається на мінливість наукових уявлень. Ми переконалися, що ця мінливість насправді відбиває поступальний рух

науки, її дедалі глибше проникнення в сутність — рух од відносних істин до абсолютної.

Практика — критерій істини. З точки зору діалектичного матеріалізму вищим критерієм істинних наукових знань є практика, практична діяльність людей у найширшому значенні цього слова. Справедливість і дієвість цього критерію всебічно перевірена всією історією розвитку науки й людського суспільства; Коли б наука давала нам неправильні, викривлені уявлення про природу і її закономірності, людина не могла б здійснити жодного технологічного процесу, не могла б створити жодної машини, не могла б розв'язати жодного завдання, пов'язаного з необхідністю розуміння природних явищ. «Від живого споглядання,— зазначав В. І. Ленін,— до абстрактного мислення і від нього до практики — такий є діалектичний шлях пізнання істини, пізнання об'єктивної реальності» І.

Практика багатоманітна і в різних конкретних умовах може виступати в різних формах. Висновки науки можуть перевірятися спостереженнями, експериментами, а також застосуванням цих висновків у виробничих і технологічних процесах, у конструкціях приладів, механізмів, машин, апаратів та інших технічних пристроїв і виробів.

Які ж конкретні форми критерію практики є в науці про Всесвіт? Через дистанційний характер астрономічних досліджень безпосередня практична перевірка тих чи інших висновків астрономічної теорії дуже утруднена, а в більшості випадків і нездійсненна.

Як відомо, астрономічні дослідження охоплюють величезний простір радіусом близько 10—12 млрд. св. років. Між тим донедавна сфера практичного застосування астрономічних знань була обмежена межами Землі. Та й застосування це по суті зводилося до розв'язання ряду завдань навігації і геодезії, а також до вимірювання часу. У цій сфері земна практика добре підтвердила надійність астрономічних даних, їх використання приводило до бажаних результатів.

Ще однією сферою, де справедливість астрономічних теорій могла бути підтверджена і підтверджувалася спостереженнями, була небесна механіка, чи, як її зараз називають, теоретична астрономія. Передбачені небесною механікою астрономічні явища — появи періодичних комет, затемнення Місяця і Сонця, збурення в русі планет і обчислені з урахуванням цих збурень їх майбутні розміщення на небі — відбувалися саме так і тоді, як це було розраховано.

З розвитком астрофізики в сферу людської практики почали залучатися результати вивчення фізичних процесів, що проходять у Всесвіті. Результати ці впроваджувались у фізичну практику і тим самим проходили ретельну перевірку, а те, що за їх допомогою діставала фізика, з часом виходило в життя і апробувалося вже загальнолюдською практикою.

Так, термоядерна теоретична модель джерела сонячної енергії, побудована на основі астрономічних спостережень Сонця, яка міцно увійшла в теоретичну фізику, реалізувалася потім у пристроях для здійснення термоядерних вибухів, а нині склала теоретичну основу конструювання керованих термоядерних реакторів, що обіцяють у недалекому майбутньому черговий технічний переворот в енергетиці.

Аналогічна історія мала місце з відкриттям четвертого стану речовини — плазми, яке також пов'язане з дослідженнями Сонця. Вивчивши цей стан, фізики не тільки розробили теорію плазми, а й дали їй вихід у практику. Газосвітні лампи, плазмові пальники для зварювання, плазмові двигуни для космічних апаратів, плазмові магнітогідродинамічні генератори — ось дале-

ко не повний перелік технічних пристроїв, у яких теорія плазмових явищ пройшла практичну перевірку. Плазма працює і