Таким чином, наукове пізнання світу — це завжди процес суб'єкт-об'єктної взаємодії, в основі якого лежить практична діяльність людей. Діалектичний матеріалізм виходить з визнання існування об'єктивної реальності об'єкта незалежно від суб'єкта, від його свідомості. Водночас об'єкт і суб'єкт розглядаються в єдності, у взаємодії. Суб'єкт — це суспільна людина, яка пізнає і змінює матеріальний світ, активний носій діяльності, що виникає на основі суспільної практики. Під суб'єктом у різних ситуаціях можна розуміти і окрему людину і людські колективи, соціальні співтовариства і групи людей і навіть усе людське суспільство в цілому. Об'єкт — те, на що спрямована пізнавальна чи будь-яка інша діяльність суб'єкта. Суб'єкт у процесі своєї суспільно-історичної практичної діяльності перетворює об'єкт, «олюднює» його.

В той же час слід розрізняти об'єктивну реальність і предмет пізнання. Предмет пізнання — це зафіксовані в досліді і включені в процес практичної діяльності людини сторони, властивості і відношення об'єктів, що їх досліджують з певною метою в даних умовах та обставинах.

Було б зовсім неправильно ставити знак рівності між об'єктивною реальністю, що існує незалежно від нашої свідомості, і предметною дійсністю, яку виділяє пізнаючий суб'єкт у процесі наукового пізнання.

Іншими словами, не можна ототожнювати філософську категорію матерії з тими чи іншими природничо-науковими уявленнями про неї. Будь-які природниче-

наукові уявлення мають обмежений характер і не можуть охопити всієї нескінченної різноманітності матеріального світу.

Вище вже було зазначено, що діалектичний матеріалізм виходить з визнання існування об'єктивної реальності, об'єкта незалежно від суб'єкта, від його свідомості. В той же час об'єкт і суб'єкт розглядаються в єдності, у взаємодії.

Діалектичний матеріалізм визнає і вплив об'єкта на суб'єкт пізнання і активну роль останнього. Оскільки об'єкт пізнання виступає через призму пізнавальної активності суб'єкта, що здійснюється на основі практики і заради практики і перевіряється практикою, він є предметом пізнання, який не може бути повністю зведений до об'єкта пізнання '.

В той же час будь-яка наукова абстракція є правомірною лише в тому випадку, коли вона відбиває властивості реального світу. Необхідність зв'язку теоретичних побудов з реальною дійсністю відзначали багато дослідників. «Фізика,— говорив, наприклад, А. Ейнштейн,— має справу з математичними поняттями, однак ці поняття набувають фізичного змісту лише тоді, коли їх зв'язок з об'єктами досліду чітко визначений».

Об'єкти науки — це насамперед фрагменти, аспекти матеріального світу, що їх виділяють у процесі пізнання. Однак учені у своїй пізнавальній діяльності мають справу не тільки безпосередньо з об'єктивною реальністю самою по собі, а й з її теоретичним образом. Ця обставина досить істотна: вона дає змогу зрозуміти, чому різні теорії, незважаючи на те, що вони стосуються одного й того самого матеріального світу, приписують йому різні властивості.

У цій ситуації немає нічого містичного. «Вона пояснюється тим, що різні теорії можуть висвітлювати різні аспекти об'єктивно-реального світу чи одні й ті ж самі його аспекти, проте з різним ступенем глибини й точності» '.

Матерія нескінченно різноманітна і невичерпна, і в процесі її пізнання людина виділяє, вичленовуе лише певні явища, об'єкти, зв'язки і відношення.

Отже, наукове знання відображає не тільки властивості об'єктивної реальності, а й властивості пізнаючого суб'єкта.

Тому наукова картина світу — це завжди кінцевий «зріз» нескінченно різноманітної матеріальної дійсності, характер якого залежить не тільки від властивостей самої матерії, а й від суспільно-пізнавальної діяльності людей.

Теоретичні моделі. Одним з необхідних етапів наукового дослідження є побудова теоретичних моделей об'єктів і явищ, Що вивчаються. Будь-яка модель — це завжди певна ідеалізація. Ми не можемо досліджувати явище в усіх його незліченних і нескінченно різноманітних реальних зв'язках. Тому при теоретичному моделюванні якісь зв'язки враховуються, вичленовуються, щоб виділити у явищі головне, а якісь другорядні відкидаються.

На жаль, іноді забувають, що теоретична модель — це лише наближене відображення реальної дійсності, своєрідний інструмент для вивчення об'єктивного світу, і ставлять знак рівності між моделлю і дійсністю. Інакше кажучи, реальному світу приписують усі властивості теоретичної моделі.

Зрозуміло, якщо в основі моделі лежать надійно встановлені дані і правильно підмічені закономірності

відповідних природних процесів, то вона дає більш-менш точний опис сутності явищ, які вивчаються. Коли б це було не так, то побудова моделей позбавилася б усякого смислу.

І все ж реальну дійсність і модель як відображення певних її аспектів ототожнювати не можна: природа завжди багатша і різноманітніша від будь-якої теоретичної схеми.

Автоматичне перенесення властивостей моделі на реальний світ особливо неправомірне і небезпечне тоді, коли йдеться про фізичні й астрофізичні моделі, в яких широко використовується математичний спосіб опису явищ. При цьому нерідко застосовується найвищою мірою абстрактний математичний апарат.

Наведемо приклад із сучасної теоретичної фізики. Як відомо, ми живемо у тривимірному просторі, якому властиві три виміри — довжина, ширина і висота. Водночас теоретична фізика широко користується математичним апаратом багатовимірних просторів. Зокрема, в такій фундаментальній фізичній теорії, як теорія відносності, для описання властивостей Всесвіту застосовується чотиривимірне утворення — «простір — час».

У нас немає підстав сумніватися в тому, що теорія відносності правильно описує досить широке коло реальних фізичних явищ. Це підтверджене цілою низкою спостережень та експериментів. Чи випливає, однак, з цього, що простір нашого Всесвіту чотиривимірний?

Після появи теорії відносності деякі богослови скористалися її математичною формою, зв'язавши з четвертим виміром існування бога і надприродних сил. При цьому твердилося, нібито бог саме тому невидимий