Насправді ж теорія відносності не дає для подібних спекуляцій ніяких підстав. Чотиривимірнцй «простір — час» цієї теорії — це лише математичний прийом, який

дає змогу описати певні сторони і властивості реальної дійсності. До того ж четвертою координатою є час.

Аналогічна справа і з різними багатовимірними просторами, які використовуються в теоретичній фізиці. Там роль додаткових координат можуть відігравати імпульс, маса, швидкість, інші фізичні параметри. Подібні багатовимірні моделі інколи сприяють ефективному описанню складних фізичних процесів і здобуванню цінних результатів. Але було б глибоко неправильно приймати подібні моделі за саму реальну дійсність. „.

Системний підхід. Характерною особливістю сучасної науки є так званий системний підхід до вивчення й розуміння явищ навколишнього світу і процесів, які в ньому відбуваються.

Потреба такого підходу безпосередньо пов'язана з нагромадженням і поглибленням наукових знань, з ускладненням наукової картини світобудови, з'ясуванням різноманітних зв'язків між явищами, пізнанням різних рівнів існування матерії — від мікропроцесів до гігантських утворень космічного порядку.

У ході розвитку природознавства з'ясувалося, що всякий об'єкт має цілий ряд властивостей не зводжуваних до його власних індивідуальних якостей. Наявність цих властивостей визначається тією фундаментальною обставиною, що кожний окремо взятий об'єкт, з одного боку, є складною системою — єдністю складових його частин, а з другого — елементом певної сукупності предметів, відносин і взаємодій — певних реальних систем.

Отже, системний підхід до вивчення довколишньої дійсності відбиває системний характер предметів і процесів об'єктивного світу.

З точки зору системного підходу будь-який об'єкт розглядається водночас з кількох різних аспектів. По-перше, як самостійна система, якась якісна одиниця реального світу. При цьому особлива увага звертається

на співвідношення між частинами і цілим, що відображає один з основних законів діалектики — закон переходу кількісних змін у якісні. По-друге, об'єкт, який нас цікавить, розглядається як утворення, що підлягає певним закономірностям мікросвіту, який і сам є складною системою. По-третє, як частина зовнішнього середовища, що підпорядковується її закономірностям і взаємодіє з нею. І, нарешті, по-четверте, як елемент певної сукупності явищ.

Водночас треба зазначити, що системний підхід — це не єдиний засіб пізнання природи. Зокрема, він не може замінити методів дослідження різних об'єктів і явищ, застосовуваних конкретними науками.