якщо нора викопана самостійно, не кажучі вже про барсучі, песцові і т. ін., вона звичайно має кілька вхідних отворів, що ведуть через більш або менш довгі тунелі в гніздову камеру. Інколи лисиці використовіють природні сховища – печери, розщілини скель, дупла в товстих деревах, що впали. У більшості випадків (але не завжди) житло буває добре вкрите в густих заростях. Але його демаскують довгі стежки, а поблизу – великі викиди грунту біля входів, численні залишки їжі, екскременти і т. ін. Нерідко на "містечках" лис розвивається пишна сорна рослинність.
Як правило, лисиці використовують постійні сховища лише в період виховання молодих, а на протязі решти року, зокрема взимку, відпочивають у відкритих лігвах в снігу або траві. Але, рятуючись від переслідування, лисиці у будь-яку пору року можуть переховуватись у першій-ліпшій норі, яка зустрінеться в місцях їхнього життя.
[]
Розмноження
Лисеня на камені
Подібно до , лисиця належить до тварин, що розмножуються тільки один раз на рік. Тічка (на території ) в неї проходить з грудня до лютого, і продовжується у кожної самки лише кілька днів. Час гону та його ефективність залежать від погоди та вгодованості звірів. Бувають роки, коли до 60% самок лишаються без потомства.
у лисиць продовжується 49-58 діб. У виводку налічується від 4-6 до 12-13 цуценят, вкритих темно-бурою шерстю. У двотижневому віці вони починають бачити, чути, в них прорізаються перші зуби. Півтора місяці мати годує лисенят молоком, окрім того, батьки поступово привчають їх до звичайної їжі, а також до її добичі. Загалом, з часу гону до остаточного виходу лисенят з нори проходить близько 6-ти місяців. У їх вихованні беруть участь обидва батьки. Підростаючі цуценята рано починають відлучатись від "дому" і часто зустрічаються далеко від нього, будучи ще зовсім невеликими. До осені вони цілком виростають і можуть жити самостійно. Деякі самки вже наступного року починають розмножуватись, у всякому разі, досягають статевої зрілості у дворічному віці. В неволі лисиці живуть 20-25 років, але в природі лише кілька років.
Поведінка
Лисиця, що спокійно пересувається, іде по прямій лінії, лишаючи за собою чіткий ланцюг слідів. Налякана тварина може бігти дуже швидко, галопом або буквально розпласуючись над землею, далеко витягнувши хвіст. З органів чуття у лисиці найбільш розвиненими є нюх та слух; зір розвинений набагато менше, тому, наприклад, лисиця може дуже близько підійти до непорушно сидячої або стоячої людини з навітреного боку.
Лисиця сріблясто-чорної породи на хутровій фермі
Під час гону та просто у стані збудження лисиця видає відривистий голосний гавкіт; самці, що б'ються, пронизливо верещать.
Полює лисиця в різні періоди доби і там, де її не переслідують, зустрічається вдень, причому не виявляючи занепокоєння при зустрічі з людиною. В протилежному випадку лисиця вирізняється крайньою обережністю та дивовижною здатністю переховуватись та збивати зі сліду погоню; саме тому у фольклорі багатьох народів лисиця є втіленням хитрощів та спритності.
Господарське значення
Лисиця має велике господарське значення як цінний хутровий звір, а також регулятор чисельності гризунів та комах. При цьому збиток, який наноситься лисицями промисловій дичині та свійським птахам, є набагато меншим за користь, яку лисиця приносить, знищуючи гризунів – споживачів зерна.
Окрім добичі хутра в природі, лисицю на хутро розводять і в неволі. Наприкінці ХІХ сторіччя було штучно виведено породу сріблясто-чорних (чорнобурих) лисиць. Потім, завдяки , у цієї породи було значно покращена (порівняльно з диким типом) якість хутра, а також на її основі виведено ряд інших хутрових порід: платинова, бакуріанська, дакотська і т. ін.
Джерела
"Жизнь Животных", т.7; Москва, "Просвещение", 1989.
"Grzimek's Animal Life Encyclopedia", 2nd Edition, Vol. 14, 2003.