В сучасних умовах коеволюція поставила перед науковим і тех-нічним знанням нові завдання. Інший рівень взаємодій природи і сус-пільства на принципах коеволюції потребує і нових знань про сус-пільство і природу, знань, що стосуються вироблення принципово нової політики з екологічних питань нового екологічного виміру матеріального виробництва, культури, духовного життя суспільства. Гостро відчувається нестача наукових знань про основні особливос-ті навколишнього середовища, форми та рівні його організованості, про структурні механізми, фізичну суть природних процесів та ди-наміки їх змін, викликаних антропогенними факторами.

Актуальними стають поняття: екологічні шляхи наукового пізнан-ня, екологічний стиль мислення та ін. Ось чому головним напрямком екологічних досліджень фундаментальних, технічних та гуманітарних наук стає виключення шкідливого впливу на середовище, збереження здоров'я та генофонду людини, оптимізація природно-технічних сис-тем. Сучасний рівень наукових знань дозволяє дати суто наукову, цілісну картину біосфери в її єдності з суспільством, визначити гло-бальні шляхи переростання її в ноосферу на основі коеволюції. Проте знань ще не досить, щоб на якомусь відрізку шляху не втрапити до прірви. Потрібні нові знання, нові наукові пошуки. Наука, вчені, як і політики, відповідальні за пошуки своєчасного виходу із екологіч-ного тупика, куди веде науково-технічний прогрес, якщо розвивається стихійно, якщо не одухотворений, не здійснюється в межах екологіч-них імперативів, не спрямований розумом і відповідальністю.

Досягнення науки і техніки, науково-технічної революції дозволи-ли успішно вирішувати питання не лише створення необхідних ма-теріальних благ, але й здійснили революцію в інфраструктурі суспіль-ства: створено нові засоби зв'язку, повідомлення, обміну інфор-мацією та ін. Народи Землі, які перебувають на різних стадіях куль-турного і духовного розвитку, опинилися втягненими в єдиний сві-товий процес. Різко зросла міграція населення, урбанізація. У міс тах мешкає понад 40 процентів населення світу. Величезних розмі-рів набрала міграція в середині країн і між державами. Наслідком стало пошкодження екологико-етнічної цілісності націй та народів.

У сучасних умовах проблема екологічного етногенезу активно обговорюється у філо-софії. І це не випадково. Еколого-етнічна цілісність націй і народів розкриває нові ас-пекти історії сучасності і допомагає осмислити перспективи коеволюційного розвитку суспільства і природи.

Ідеї екологико-етнічної цілісності народів вперше висловлені іс-ториком Львом Гумільовим. У його працях обґрунтовується поло-ження, що розвиток етносів і біосфери взаємозв'язаний і закономір-ний процес, що сприяє формуванню певних механізмів гармонізації взаємодії людини і суспільства. Висновок Лев Гумільов аргументує великою кількістю фактів і даних взаємодії суспільства і природи. Римляни спершу завоювали, а потім зруйнували Північну Африку, що стала для них головною житницею. Згодом, її з величезними зусиллями оновили корінні мешканці Сахари - араби. Нові колоні-затори - французи знову дощенту зруйнували здобутки автохтонів, тобто корінних жителів. Лев Гумільов зумів простежити такі явища в історії інших країн і народів і сформулював концепцію химерного етносу, тобто негармонійного об'єднання двох-трьох етносів, які ма-ють різний світогляд, досвід природокористування, етнічні ціннос-ті та ін. На певному історичному етапі активність якогось із етно-сів, у тому числі гібридного, може зростати і пасіонарною діяльністю впливає негативно на процеси творення. Поняття пасіонарностг, за Львом Гумільовим, означає концентрацію біогеохімічної енергії жи-вого світу біосфери, що виявляє себе в ефекті варіативної реалізації енергії, у певних здатностях і характері людей. Коли на спосіб життя, світогляд аборигенів накладається інше сприйняття світу, інший спо-сіб життя, у такому суспільстві формуються химери дискомфорту, виникають соціальні та природні негаразди, починається процес руй-нування корінного етносу, зазнає руйнування вся соціоекосистема.

Як же ставитися до висновків Льва Гумільова? Чи не є це черго-вою спробою поширити закономірності природи на соціум? Аналіз екоетногенезу виявляє, що у міркуваннях Льва Гумільова є чимало корисного і цікавого для розуміння глибинних стосунків людини і природи. Справді, взаємодія людини і природи обумовлюється суттю самої людини як біосоціальної істоти.

Особливо яскраво біосоціальна суть людини простежується на початкових етапах етногенезу. Соціокультурна мо-дель становлення людини тоді до природи мала адаптивний характер і спрямовувалася на гармонізацію стосунків природи і людини, відчу-вала себе часточкою природи. Зміни, що відбувалися у навколишньо-му середовищі - посуха, пожежі, інші стихійні лиха - безпосередньо відображалися на фізичному і психологічному стані людей.

Висновок

Таким чином, ставлення людини до природи - це пізнавальне, оцінююче ставлення, що виражаєть-ся за допомогою поняття блага, краси тощо. Збереження навколишньо-го природного середовища — найважливіший та найскладніший обов'я-зок сучасної людини, особливо в умовах постійного зростання продуктивних сил суспільства. Суспільство і культура протистоять при-роді і входять до її складу.

Подібно до того, як природа створює природність, людина, за природою, створює людяність - систему особливих відносин у світі людина - людина. У такому контексті, який закладений філософією з перших кроків її виникнення, природа - це не краєвид, не сукупність рослинного і тваринного світу, не фізіологічні або фізико-хімічні процеси, а питання буття власне людини, її внутрішнього потенціалу, її творчих сил і продуктивних здібностей. Природа є філософською категорією - об'єктивна форма людського буття й мислення, характеристика реальності світу.

Філософія відокремлює людину, як істоту особливо створену природою, але має відмінність від природи, відмінність тому, що людина, як природа, не може стати усім. Ось так виникає питання, яке приписують стародавньогрецькому філософу Фалесу: «А що є все?». Що є все, якщо людина не може ним стати? Все -