Його об’єктом може бути продукція, собівартість якої обчислюється. Так, головний об’єкт калькулювання ? це готова продукція, яка поставляється на ринок. Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляції, типом виробництва та традиціями управління.

Найчастіше використовується калькулювання за повними і неповними витратами.

Метод калькулювання за повними витратами передбачає включення в калькуляцію всіх видів витрат, що стосуються виробництва продукції.

Метод калькулювання за неповними витратами передбачає охоплення не всіх витрат на виробництво продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Таким методом є «direct-cost», за якого на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі ? на період.

Залежно від характеру виробів і послуг, особливостей організації і технології їх виробництва розрізняють два основних методи калькулювання собівартості продукції:

Метод послідовного підсумовування прямих витрат і витрат, що розподіляються по видах продукції (позамовна калькуляція);

Метод розподілу (поділу) сукупних видатків по калькульованих об’єктах, заснований на групуванні витрат по процесах (періодах, стадіях, фазах) виробництва (попередільна калькуляція).

Залежно від прийнятого методу розподілу витрат у теорії і практиці застосовують такі методи:

Метод загальної калькуляції (розподіл на калькульований об’єкт усіх витрат як змінних, так і постійних);

Метод «величини покриття» ( розподіл тільки змінних витрат)

Статті калькуляційних витрат(рис. 2.3.3):

Сировина і матеріали.

Ця стаття містить витрати на сировину, основні і допоміжні матеріали. Крім ціни матеріалів, ураховуються транспортно-заготівельні витрати (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи тощо).

Зворотні відходи.

У процесі виробництва утворюються відходи від сировини і матеріалів. Їх відповідно оцінюють і віднімають від вартості сировини і матеріалів. Ці відходи можуть реалізовуватись або можуть бути використані для підсобного виробництва.

Покупні вироби і напівфабрикати.

Ці відходи йдуть на комплектування основних виробів підприємства. Це кооперативні поставки, які, як правило, є дешевшими, ніж виготовлення виробів і напівфабрикатів самим підприємством. У їх вартість також включають транспортно-заготівельні витрати.

Паливо і енергія на технологічні цілі.

Включають витрати на паливо, електроенергію, пару, газ, тепло та інше, які використовуються в технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці і обчислюються за нормами витрат і тарифами на енергію.

Основна заробітна плата промислово-виробничого персоналу.

Це витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих у виготовленні основної продукції. Обчислюється згідно з встановленими нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифних ставок або відрядних розцінок на операції, деталі, вузли.

Додаткова заробітна плата промислово-виробничого персоналу.

Обчислюється у відсотках від основної заробітної плати (оплата відпусток, виконання державних обов’язків, різні доплати).

Відрахування на соціальне забезпечення виробників. Обчислюється у відсотках від суми основної та додаткової заробітної плати.

Витрати на підготовку та освоєння виробництва.

Це витрати, які передбачають: витрати на освоєння нових виробничих об’єктів: виробництва, цехів, агрегатів (пускові витрати); підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановлений період їхнього відшкодування.

Витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування, в тому числі амортизацію, є комплексними і охоплюють витрати на: амортизацію, відрахування від балансової вартості цих видів засобів праці; електроенергію; паливо для приведення в дію машин і устаткування, стиснуте повітря, технологічний інструктаж, ремонтні роботи, оплату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини. На ці витрати складається кошторис для кожного підрозділу виробництва на рік (квартал). Вони обчислюються методом розподілу на одиницю того чи іншого виду продукції.

Загально-цехові витрати.

Це витрати на утримання, виробниче та господарське обслуговування в межах цеху, певного виробничого підрозділу (заробітна плату цехового персоналу, відрахування на соціальні потреби працівників управління цеху, спеціалістів, обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування стосовно будівель і споруд, кошти на їх утримання, ремонт, на охорону праці тощо).

Загальнозаводські витрати.

Це загальногосподарські витрати на рівні підприємства в цілому. Додатково до них включають витрати на вибір і підготовку кадрів, відрядження, обов’язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення довкілля), виплати відсотків за кредити та інше.

Втрати від браку продукції.

У ряді галузей виробництва плануються нормативні втрати від браку продукції, який утворюється в процесі технології виробництва. Це, зокрема, в промисловості виробництва будівельних матеріалів.

Інші виробничі витрати.

Це можуть бути непередбачувані витрати, які виникли в процесі організації виробництва: зміна тієї чи іншої сировини, матеріалів, їх подорожчання, непередбачувані простої у зв’язку з не подачею електроенергії та інше.

Поза виробничі витрати.

Охоплюють витрати, пов’язані з вивченням ринку, на рекламу та продаж продукції, ті з них які є непрямими, їх роз приділяють між виробами пропорційно виробничій собівартості.

Таким чином, методи калькулювання, які застосовуються на підприємстві, прямо впливають на розрахунок собівартості продукції. Тому аналіз собівартості слід розпочинати з ознайомлення з цими методами та способами розподілу непрямих витрат між окремими виробами.

Схема формування собівартості за статтями калькуляції

Рис. 2.3.3

Відомо, що сукупні витрати підприємства залежно від їх призначення виражаються різними показниками. Згідно з чинним законодавством та інструктивними матеріалами визначаються такі показники:

валові витрати;

кошторис виробництва;

Показник валових витрат введено в систему економічних обчислень та обліку на підприємствах для зизначення оподаткованого прибутку відповідно до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємства”. Він є синтетичним показником і включає не лише ті витрати, що формують собівартість продукції, а й інші.Тому цей показник при аналізі собівартості продукції нерозглядається.

Кошторис виробництва Ї це витрати підприємства, повязані з основною діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи