Валовий внутрішній продукт (ВВП) (англ. gross domestic product) - макроекономічний показник статистики народного господарства, обчислювальний як сукупна вартість кінцевої продукції галузей матеріального виробництва і сфери послуг. ВВП може бути обчислений по реальних витратах виробників на виробництво продукції, тобто без обліку податків і субсидій. У таких випадках показник зветься "валовий внутрішній продукт по факторній вартості". З обліком підсумкового сальдо податків і субсидій показник перетворюється в "валовий внутрішній продукт за ринковими цінами" і показує, у скількох він обійшовся споживачам. ВВП розраховується трьома способами:

по виробництву - як сума умовно-чистої продукції (чи доданої вартості) усіх галузей матеріального виробництва і сфери послуг;

по розподілі - як сума державного і приватного споживання, державних і часток капіталовкладень, чи приросту зменшення усіх видів запасів і експорту;

по доходах - як сума заробітної плати найманих робітників, усіх видів прибули, рентних доходів, амортизаційних відрахувань і непрямих податків. Усі три методи підрахунку валового продукту в кінцевому рахунку повинні давати той самий результат. Показник може бути обчислений або в поточних, або в постійних цінах. Для зручності міжнародних порівнянь ВВП розраховується в єдиній валюті - в американських доларах. Порівнянність показників забезпечується єдиною методологією національних рахунків, розробленою статистичною службою ООН і прийнятої в більшості країн капіталістичного світу. Динаміка ВВП є одним з найважливіших показників господарської кон'юнктури в країні.

Валовий доход – сукупний грошовий виторг підприємства, отриманий у результаті діяльності основних, допоміжних і побічних виробництв підприємства, а також від реалізації підсобних послуг.

Національний доход (НД) (national income) – вартість, знову створена протягом визначеного періоду (звичайно року) у народному господарстві тієї чи іншої країни (чи галузі), частина валового суспільного продукту, що залишається за винятком матеріальних витрат, витрачених на його виробництво (фонду відшкодування). Національний доход виражає весь обсяг чистої продукції країни (галузі). У національний доход включають продукцію сфери матеріального виробництва, а також вартість продукції сфери послуг. По методології міжнародної статистики кількісна різниця між валовим внутрішнім продуктом і національним доходом дорівнює вартості амортизаційних відрахувань. Національний доход поділяється на зроблений і використовуваний на споживання і нагромадження. Використовуваний національний доход менше зробленого на величину втрат у результаті стихійних лих, воєнних дій, у процесі транспортування і збереження і на величину незавершеного будівництва.

Причини виникнення монополій,

монополія як антипод конкуренції

Монополії бувають різні. Економічні, політичні і технологічні. Гло-бальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і відносні. Природні і штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні і міжнародні. Монополії влади, управління та власності. Монополія являє собою виключне право, що надається державі, підприємству, організації, фізичній особі на здійснення якої-небудь діяльності. В той же час монополія — це концентрація виробництва, об’єднання технологічних, інтелекту-аль-них та фінансових ресурсів. Що ж є монополія — шкода чи благо?

В Концепції національної безпеки однією з “економічних” загроз названа і наявність монополізму виробників. “Монополія”, “монополі-зо-ваний ринок”, “монопольна ціна”, “монополістичний протекціонізм” — все це є антиподи обов’язковому атрибуту ринкової економіки, без якого не можна будувати ринкові відносини — вільній та необмеженій конкуренції.

Монополії спричиняють зниження продуктивності, погіршення якості, ріст цін, перебої в постачанні, недобросовісність у виконанні договірних зобов’язань, “відкачку” з економіки і без того недостатніх коштів; вони поглиблюють проблему неплатежів, утруднюють залу-чення іноземних інвестицій, здійснюють основний тиск на уряд, чи-нячи перешкоди проведенню економічних реформ, закріплюють чи-новницьку владу.

“Монополізм” — поняття змінне, діалектичне. Так, в міру набли-ження до ринкових відносин відбувається модифікація звичних струк-тур і на зміну традиційним монополіям приходять нові. Для прикладу: за рахунок обвальної приватизації в Україні таких елементів інфраструктури ринку, як складське господарство та транспортування вантажів виникла нова монополія — монополія посередників у сфері вантажообігу.

Особливе місце у вищенаведеному списку належить природним монополіям, до сфери існування яких відносяться транспортування нафти, нафтопродуктів та газу по магістральних трубопроводах, ви-робництво електричної та теплової енергії і надання послуг з їх пере-дачі, залізничні перевезення, послуги транспортних терміналів, мор-ських та річкових портів, аеропортів.

Причини появи й існування монополій.

Наприкінці ХІХ ст. ринок чи не вперше за багатовікову історію свого існування та розвитку зіткнувся з серйозними проблемами. Саме в той час виникла досить реальна загроза функціонування того атрибуту, існування якого було просто необхідним для існування са-мого ринку — конкуренції. На її шляху виникли вагомі та істотні пере-пони у вигляді монополістичних утворень.

Історія монополія вираховуються тисячами років і сягає глибокої давнини. Ще видатний давньогрецький філософ Арістотель згадував про неї, відносячи її до “мистецтва наживати майно”. Він зазначав, що “вигідно в розумінні наживання майна, якщо хтось зуміє захопити будь-яку монополію”.

Англійський філософ Томас Гоббс описував монополії, створені ще феодальною державою для зарубіжної торгівлі. Він їх називає корпораціями, зазначаючи, що “метою подібної корпорації є збільшення прибутків шляхом монопольного права купівлі і продажу як вдома, так і за кордоном”.

Проте в обох цих випадках поява монополій пов’язувалась із на-копиченням багатства, прибутків, а засобом досягнення цього вважа-лося панівне становище на ринку.

Взагалі монополістичні тенденції в різних формах та з різною си-лою проявлялися на всіх етапах розвитку ринкового суспільства (з IV тисячоліття до н.е. до останньої третини ХІХ ст.), проте панівними вони стають лише наприкінці ХІХ ст. Саме в цей час (а особливо під час економічної кризи