Джерела наукових знань
ЗМІСТ
Вступ . . . . . . . . .3
Наука як вища форма пізнання. . . . .4
Компоненти науки 7
Формування наукових знань 9
Людиномірність науки як джерело пізнання 10
Джерела наукової психології 13
Гуманістична сторона наукового пізнання .15
Загальні закономірності формування джерел науки .18
Висновки .19
Список використаної літератури 20
ВСТУП
Одним з головних напрямків роботи людини є виробництво знань, якім належить особлива цінність – наукових знань. До його об’єктів належать також і психічні форми життя. Уявлення про них почали складатися, коли людина навчилася орієнтуватися в поведінці інших людей, узгоджуючи з ними своє власне.
З розвитком культури життєвий психологічний досвід своєрідно відображався в твореннях міфології , релігії та мистецтва. На дуже високому рівні організації суспільства, поряд з цими творіннями, виникає відмінний від них спосіб мисленної реконструкції дійсності. Тим способом і є наука. Наука як вид людської діяльності, керується презумпцією доказованості і працює з явищами, реальність яких доведена їх закономірною повторюваністю, доступністю нині існуючих методів дослідження. Об’єктом пізнання в науці є сама навколишня дійсність.
ЇЇ переваги, що змінюють життя людини і суспільства, задані її інтелектуальним апаратом, складність якого дає можливість для особливого бачення світу, у тому числі і психічного, створювалися та конструювалися багатьма поколіннями пошукачів істини про природу речей.
1.Наука як вища форма пізнання.
Наука є вищою формою пізнання та духовного освоєння дійсності. Наука – це сфера людської діяльності, функція якої полягає у виробленні та теоретичній систематизації об’єктивних знань про дійсність.
Безпосередні цілі, що стоять перед наукою, полягають у:
точному відображенні дійсності;
поясненні процесів, що відбуваються в ній;
прогнозуванні, тобто передбаченні можливих явищ;
нагромадженні й теоретичній обробці усіх знань про людину і світ.
Наука є вищою формою пізнання, оскільки вивчає світ з метою отримання об’єктивно-істинного знання про нього, його структуру, закономірності. Для науки характерна орієнтація на отримання узагальненого, логічно оформленого (у поняттях, ідеях, теоріях) знання.
Наука є вищою формою пізнання, оскільки розкриває сутність явищ світу, його закони, а також сутність людини і її буття. Наукове пізнання стає реальною умовою ефективної практичної діяльності людей. Цей спосіб пізнання дає змогу передбачати і завдяки заздалегідь готуватися до появи певних явищ у майбутньому.
Наука зорієнтована на принципи раціонального пізнання. Наука – це мислення у поняттях. Наукове знання відповідає критеріям логіки як науки про закони правильного мислення.
Наукове пізнання ґрунтується на обов’язковій практичній перевірці знання на істинність і хибність. Це передбачає можливість зіставлення ідей і теорій з експериментальними даними, підтвердження теорій фактами та історичним досвідом.
Історично окремі елементи наукового знання почали формуватися у давніх культурах – шумерській, давньоєгипетській, китайській, індійській. Традиційно ставлення науки як особливої форми пізнання і соціального феномена відносять до У1 ст. до н.е. В цей час у філософських ученнях Стародавньої Греції долається міфологічний спосіб пізнання і зароджується наукове знання про світ і людину.
Ставлення науки (у сучасному її розумінні) припадає на ХУП ст., а особливий прогрес у її розвитку – на ХХ ст.., коли наука перетворюється на спеціалізований вид духовного виробництва і, отже, у безпосередню виробничу силу суспільства.
Розвиток науки сьогодні – необхідна умова прогресу виробничої та соціально-політичної діяльності людей. У сучасних умовах наука створює знаряддя праці і нові технології, корегує і регулює соціальні відносини.
Розвиток науки характеризується певними тенденціями, зокрема, спадкоємністю, орієнтацією на постійне нагромадження знань, удосконалення методів пізнання, еволюцією від вивчення зовнішніх виявів буття світу до з’ясування його фундаментальних властивостей, станів, закономірностей.
Розвитку науки властивий постійний рух до диференціації та інтеграції знання. Диференціація зумовлює появу нових, спеціалізованих наукових дисциплін. Інтеграція виявляється у становленні нових, узагальнених і міждисциплінарних наук (наприклад, кібернетики, екології).
Об’єкти дослідження науки, як правило, поділяються на:
природничі (вивчення природи);
суспільні або гуманітарні (вивчення соціального й духовного життя);
технічні.
За безпосереднім зв’язком з практичною діяльністю науки поділяють на прикладні і фундаментальні.
Прикладні науки вивчають світ у його виявах. Вони є емпіричною основою теоретичного пізнання і призначені для практичного використання та перевірки результатів отриманого фундаментальними науками знання.
Фундаментальні науки ставлять за мету пізнання «першооснов» буття світу й людини. Вони зорієнтовані на відкриття найбільш загальних законів, властивих світові в цілому. У сучасному суспільстві фундаментальні закони служать теоретичною базою для створення принципово нових технологій, зо визначають розвиток людського суспільства.
Наукове дослідження об’єктивно існуючого психічного явища або факту передбачає не лише його якісний та кількісний опис, а й розкриття його природи, закономірностей розвитку, перебігу, побудови та функціонування, виявлення психічного механізму, що стоїть за ним. Наукове дослідження спирається на методологічний апарат, теоретичні принципи і методи отримання психологічних даних, серед яких слід виділити спостереження, експеримент, опитування, тестування, засоби статистичного аналізу та інтерпретації експериментальних даних. Результатом вивчення психічних явищ і фактів є нові поняття, якими узагальнюється та фіксуються особливості, закономірності, закони психіки.
2. Компоненти науки
Наука виникає як спеціальне культивування техніко- технологічного аспекту пізнання та свідомості. Наука почитається там і тоді, де й коли техніко-рецептурні знання про те, як слід діяти, щоб отримати певний результат, починають обґрунтовуватися, доводитись, аналізуватись Загалом наука виникає як розроблення і фіксація необхідних моментів у предметній діяльності людини.
Наука має такі компоненти :
1.За змістом:
- знання про світ;
- знання про алгоритми дій та дійових операцій;
- знання про можливості людини в її ставленні до світу.
2. За класифікацією:
- науки про форми та сфери існуючого (природознавство, історія, соціологія, етнографія, анатомія, психологія);
- науки логіко-методологічного або інструментального напряму