(технологічні парки, агропарки, інноваційні парки), інноваційні центри (технологічні, регіональні галузеві), інкубатори (інноваційні, технологічні, інноваційного бізнесу), консалтингові (надання консультацій), фірми, компанії, некомерційні організації по координації інноваційних проектів і програм тощо.
Регіон науки – це крупний науково-виробничий комплекс з розвиненою інфраструктурою обслуговування, що охоплює значну територію, границі якої приблизно співпадають з адміністративними границями підрозділу типу району або округу. В економіці регіону науки головну роль грають дослідницькі центри, що розробляють нові технології, та виробництва, засновані на застосуванні цих нових технологій. У складі комплексу функціонують: великий університет (або декілька університетів); дослідницькі державні та приватні заклади національного масштабу; промислові корпорації або їх відділення, що спеціалізуються на виробництві найновішої наукоємної продукції; наукові парки; інкубатори з іх малими фірмами, а також малі та середні фірми зовні парків; заклади виробничого й побутового сервісу – від банків і страхових компаній до театрів і стадіонів. Регіон має розвинену мережу сучасних комунікацій з іншими областями країни й міжнародних. Висока якість життя відноситься до числа обов’язкових умов виникнення й розвитку регіону науки.
Технополіси – об’єднання наукових, інноваційних, науково-технологічних парків і бізнес-інкубаторів на певній території з метою надання потужного імпульсу економічному розвитку регіону. Поняття “технопоселення”, “академмістечки”, “наукогради” застосовуються до будь-якого територіального утворення наукового та високотехнологічного профілю. Поняття “технополіс” в його сучасному змісті відноситься зазвичай до цілого регіону або міського поселення в цілому.
Створення технополісів за кордоном можна розглядати як один із значних соціальних експериментів XX ст., що охоп-лює широке коло економічних, техніко-технологічних, науко-во-дослідних, комунікаційних, соціально-побутових та інших проблем.
Технополіси – це найсучасніші форми інтеграції науки і виробництва, що створюють умови для технологічного поштовху, результатом якого є поява значної кількості інновацій, що будуть оперативно освоєні виробництвом і забезпечать потужний економічний розвиток регіону і країни загалом.
Концепція технополісів в останній час являє собою синтез чотирьох напрямків: стратегії досліджень в галузі наукоємної технології, програм регіонального розвитку, процесу нововведень і поєднання інтересів теперішнього і майбутнього поколінь. Проекти технополісів мають п’ять основних особливостей:
головний важель підйому периферійних районів – наукоємні галузі і технології;
вирішальна роль в розробці і реалізації проекту належить самим регіонам і місцевим органам самоврядування. Самофінансування не тільки “розвантажує” державний бюджет, але й допомагає префектурам (наприклад, в Японії) позбавитися від комплексу неповноцінності;
гармонічний розвиток регіонів і перехід від будівництва крупних комбінатів до створення малих і середніх підприємств. Такий підхід значною мірою забезпечує економічну і екологічну безпеку і розширює коло учасників технополісу;
перехід від “жорсткої” (вертикально-інтегрованої) інфраструктури до створення “м’якої” (горизонтально-інтегрованої) інфраструктури;
принципова особливість технополісів в тому, що в них передбачається комплексний розвиток регіонів.
Головними завданнями технополісів є модернізація традиційних для регіону галузей промисловості і виведення їх на сучасний рівень; вибір наукових напрямків, визначальних для даного технополісу, які зможуть забезпечити випереджальний розвиток виробничої інфраструктури. Однак найважливішим є створення для співробітників, спеціалістів і жителів тієї місцевості, на промисловій базі якої формується технополіс, тобто спрямованість технополісу на задоволення потреб людей, підвищення їх життєвого рівня та економічного розвитку регіону.
Особливе місце в програмах створення і розвитку технополісів відведено університетам і проблемі підготовки кадрів відповідно до вимог технопарку. Вчені та спеціалісти університетів, інших навчальних та наукових закладів залучаються до розробки основних програм розвитку технополісу, виконують функції консультантів та експертів, навчання та перепідготовки кадрів.
Технополіс - самодостатнє міське (в деяких випадках – регіональне) утворення з науково-дослідними установами, навчальними закладами, високотехнологічними і наукомісткими підприємствами, житловими ма-сивами, об'єктами обслуговування та рекреації, комунікаціями. З метою ефективного використання потенціалу урбаністич-ної концентрації науково-технічної діяльності технополіс краще створювати на резервних територіях великих міст чи на базі населених пунктів, розташованих у приміській зоні. Така інфраструктура покликана забезпечити комфортність і високу якість середовища, яке задовольняє умови реаліза-ції творчого потенціалу людини. При цьому розвиток техно-полісу повинен здійснюватися в умовах збереження систе-матичних стійких зв'язків з материнським містом, яке зали-шається для нього головним джерелом різноманітної профе-сійної та загальнокультурної інформації.
Технопарки (науково-технічні парки) – це компактно розташовані науково-технічні комплекси, до складу яких входять наукові установи, вищі навчальні заклади, комерційні фірми, консалтингові, інформаційні та інші сервісні служби, і які функціонують на засадах комерціалізації науково-технічної діяльності.
Як правило, технопарки створюються промисловими компаніями поблизу університетів. До їх складу входять науково-дослідницькі підрозділи цих компаній та створені ними підприємства, які залучають для роботи над замовленнями компаній персонал університетів. Завдяки цьому наукові співробітники мають можливість застосувати на практиці результати своїх досліджень.
Технологічними парками називають регіональні системи науково - технологічного підприємництва, засновані на інтеграції діяльності наукових установ, що здійснюють фундаментальні дослідження в області нових технологій і прикладних науково - дослідницьких робіт, виконуваних для наукомістких виробництв. Технологічні парки мають на меті створення принципове нових технологій і сприяють прискоренню їхньої комерціалізації.
Науковими парками називають агломерації наукомістких фірм, або дослідницьких підрозділів промислових компаній, що працюють у наукових центрах і службовцях передатною ланкою між вузами і промисловістю. У таких парках виробнича й після виробнича стадія інноваційного процесу здійснюються найчастіше за їх границями, будівництво виробничих потужностей на території багатьох наукових парків заборонено.
Промислові парки - об'єднання, що спільно використовують земельні ділянки, службові приміщення і здійснюючі спільну діяльність по виконанню інфраструктурних послуг - друкованих, копіювальних і множних робіт, суспільному харчуванню, збиранню і змісту приміщень колективного користування й інших. Головним призначенням цієї форми технопаркових структур є - надання допомоги виробничим підприємствам у розміщенні нових виробництв і їхньому обслуговуванні.
Грюндерські центри є різновидом промислових парків і призначені для