Таким чином, людина, з одного року, є активною продуктивною силою, яка своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів свого існування та надання необхідних їй послуг, а з іншого — є споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Тому населення й господарство складають особливу систему, людські потреби в якій зумовлюють появу нових виробництв і послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей, забезпечуючи відновлення робочої сили, фізичний і духовний розвиток людини. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини (трудових ресурсів) є провідним фактором, який зумовлює можливості економічного розвитку.

Територіальна організація населення називається розселенням населення. Розселення населення відбувається в межах системи розселення, в якій традиційно видрізняють сільську, міську та інтегральну (міську й сільську разом) системи.

Формування загальнонаціональної та територіальної систем розселення в Україні відбувається як постійний процес на п'яти рівнях: загальнонаціональному, регіональному, субрегіональному, локальному та місцевому. Воно є об'єктивним і прогресивним напрямом його просторової організації, який сприяє підвищенню ефективності розвитку міських і сільських поселень та забезпеченню соціальних потреб населення. За територіальною ознакою інтегральна система розселення поділяється на 10 регіональних систем, з них вісім належать до класу сформованих, а дві (Луцька і Черкаська) перебувають на стадії формування.

Регіональні системи розселення формуються в межах двох-чотирьох областей за винятком Сімферопольської, яка функціонує на півострові в межах Автономної Республіки Крим. За демографічним потенціалом найбільшими є Київська та Донецька регіональні системи (7,2-7,6 млн. чол.), а за поселенським — Київська і Хмельницька (4,0-4,4 тис. поселень). Найвищий рівень урбанізації мають Донецька і Дніпропетровська системи (81-89 %), густота населення — Донецька і Львівська (113-143 чол. на 1 км), густоту поселенської мережі — Львівська і Хмельницька (66 од. на 1 тис. км).

Субрегіональні системи розселення сформувались у межах адміністративних областей. В Україні функціонує 24 субрегіональні системи розселення, сформовані в процесі інтенсифікації внутрішньообласних зв'язків.

Локальні системи формуються навколо системотворних центрів у межах кількох адміністративних районів (від 3 до 15). В Україні виділяються 72 локальні системи розселення нижчого рангу.

Нижчим ієрархічним рівнем від локальних систем є місцеві системи, що формуються в межах сільських адміністративних районів і територій, підпорядкованих містам загальнодержавного, республіканського й обласного підпорядкування. В Україні налічується 500 місцевих систем розселення, з яких 488 належить до типу районних, а 12 — міських систем. В Україні налічується 448 міст, у тому числі 169 обласного підпорядкування, 897 селищ міського типу та понад 28775 сіл.

До основних показників, які характеризують населення в Україні, належать його чисельність, густота, національний склад і статево-вікові характеристики. Повну картину вказаних характеристик розвитку та розміщення населення України дає всеукраїнський перепис населення, останній з яких відбувся 2001 року. Україна за чисельністю населення є однією з великих держав Європи. За чисельністю населення в країнах СНД наша держава поступається лише Росії, а серед країн Європи — Великобританії, Італії та Франції. Чисельність населення України становить близько 48 млн. чоловік. Україна належить до країн Східної Європи, де загалом спостерігається висока густота населення. В цілому в країні густота населення становить 83 чол. на 1 км2. Найменша щільність населення характерна для гірських територій Карпат, Полісся та Степу України. Тут вона менша за 60 чол. на 1 км2. Найвищий показник густоти населення в Україні є характерним для областей Сходу, де він перевищує 130 чол. на 1 км2, а в Донецькій області сягає майже 190 чол. На 1 км2. Загальна чисельність населення країни та кількість населення в регіональному вимірі формуються під впливом сукупності демографічних, соціально-економічних та екологічних факторів. !з-поміж чинників розвитку та розміщення продуктивних сил виокремлюється група соціальних, серед яких важливе місце належить соціально-демографічним чинниками. Останні охоплюють кількість населення і його динаміку, розміщення, структуру (вікову, освітню) тощо.

У нашій країні, як і у світі загалом відбувається зміщення чисельності населення в бік зростання питомої ваги міської його частини та зменшення частки сільського населення. Нині 68% населення України мешкає в міській місцевості і лише 32% — у сільській мережі розселення. Зростання питомої ваги міського населення відбувається й на часі. Показник питомої ваги міських жителів у межах держави варіює від 39% у Закарпатській області до 90% у Донецькій. У містах проживає близько 90% всього міського населення, а 10% — у селищах міського типу. Щодо сільського населення України, то його питома вага і тепер постійно зменшується, однак, не такими темпами, як у 70-80-ті роки, коли відтік мігрантів із села в місто був найбільшим. Під впливом багатьох факторів, у тому числі — таких, як народжуваність, смертність, міграції, екологічна ситуація, ознаки способу життя, особливості зайнятості, рівень розвитку медичного обслуговування, наслідки другої світової війни та інших військових конфліктів, перебуває статево-вікова структура населення. В Україні вона характеризується постійним переважанням кількості жінок та зниженням частки дітей у загальній чисельності населення. Найсприятливіша статево-вікова структура населення в західних областях: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській і Рівненській. Найгіршими є негативні ознаки статево-вікової ситуації в Подільському регіоні,