Державна служба зайнятості населення, яка сприяє працевлаш-туванню населення, виконує такі функції: здійснює посередницт-во між роботодавцями і найманими працівниками; реалізує основні напрями державної політики зайнятості населення; регулює рух робочої сили; веде облік безробітних; надає допомогу офіційно зареєстрованим безробітним чи сприяє їм у відкритті власної спра-ви; здійснює перепідготовку незайнятого населення і підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працівників.

У сфері формування, розподілу і використання трудових ре-сурсів існують проблеми, вирішення яких потребує розробки не-відкладних заходів. Галузеві пропорції розподілу трудових ре-сурсів відображають недосконалу структуру народного госпо-дарства. У найближчий перспективі необхідно змінити їх на користь соціально орієнтованих галузей економіки. Використання ресурсів праці характеризується низькою ефективністю. Протя-гом останніх років чисельність осіб, які перебували в адміністра-тивних відпустках чи працювали в режимі неповного робочого дня (тижня), утримувалась на досить високому рівні. Серед галу-зей промисловості за цим показником вирізняються машинобу-дування і металообробка (особливо автомобільне машинобуду-вання, верстатобудування, тракторне і сільськогосподарське маши-нобудування), деревообробна і целюлозно-паперова промисло-вість, промисловість будівельних матеріалів, легка та мікробіоло-гічна промисловість.

На особливу увагу заслуговує проблема покращання викорис-тання трудових ресурсів на підприємствах у сільській місцевості, де за останні роки відмічається «обезлюднення» значних терито-рій. У суб'єктів господарювання, розміщених у сільській місце-вості, значно гірші, ніж у міській місцевості, умови праці, ниж-чий рівень продуктивності праці та її оплата.

Перспективи підвищення ефективності використання трудо-вих ресурсів пов'язані із запровадженням новітніх технологій у галузях матеріального виробництва, скороченням непродуктив-них витрат робочого часу, зростанням інтенсивності прані та по-кращанням її умов. Важливе значення у ньому плані має неухиль-не дотримання всіма суб'єктами господарювання законодавства про працю, запровадження нових систем соціального страхуван-ня та соціального захисту населення.

Проблеми і перспективи використання трудового потенціалу

3.1. Зайнятість населення

Зайнятість – це певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу залучення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу і перерозподілу трудових ресурсів для його участі в суспільно корисній праці і забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Основними галузями зайнятості населення у матеріальному виробництві є промисловість, сільське господарство, транспорт та будівництво. В цілому у промисловості з урахуванням праців-ників кооперативів, спільних та малих підприємств зайнято май-же 6 млн. чол., у сільському господарстві — понад 4,5 млн. чол.

Нинішній етап соціально-економічного розвитку України не забезпечує повного і ефективного використання трудових ресур-сів.

Розрізняють повну й ефективну зайнятість.

Повна зайнятість – це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої відбувається індивідуальне та колективне відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. При повній зайнятості обсяг виробництва є максимально можливим. Вона визначається чисельністю осіб, що виконують будь-яку роботу за певну плату, або для отримання інших видів доходу.

Ефективна зайнятість – це зайнятість, що провадиться відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної діяльності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

3.2. Безробіття і ринок праці

Безробіття – це соціально-економічне явище, при якому частина робочої сили не зайнята у виробництві товарів і послуг. Безробітні разом із зайнятими формують робочу силу країни.

З погляду природи безробіття виділяють основні його типи: фрикційне, структурне та циклічне.

Фрикційне – пов’язане з пошуками або очікуваннями роботи і є короткочасним. У суспільстві завжди існує певна частка осіб, які змінюють місце роботи через низьку заробітну плату, погані умови праці, незадоволення місцем проживання тощо.

Структурне – пов’язане із структурними диспропорціями на ринку праці, коли з’являються невідповідності між попитом і пропозицією робочої сили за професією, кваліфікацією, географічними та іншими ознаками.

Циклічне – пов’язане із циклічним спадом виробництва, коли зайнятість скорочується, а безробіття зростає.

З урахуванням ситуації на ринку праці в сучасних умовах, необхідно шукати додаткові можливості для розширення сфери зайнятості населення.

Основні завдання, які потрібно вирішити на найближчу перспективу, такі:

опрацювати та запровадити економічні механізми заохочення працедавців для створення додаткових робочих місць для молоді;

забезпечити створення юридичними та фізичними особами 350-420 тис. робочих місць;

забезпечити зменшення середньої тривалості зареєстрованого безробіття не менш як на 1 місяць;

забезпечити працевлаштування через державну службу зайнятості не менш як 830 тис. безробітних громадян;

забезпечити збільшення розміру мінімальної допомоги безробітним.

ВИСНОВКИ

В даній роботі я вивчала демографічні передумови продуктивних сил. Для цього я поставила перед собою і виконала наступні завдання:

Розглянула демографічну ситуацію та її регіональні особливості в Україні.

Охарактеризувала чисельність населення, його динаміку, національний склад та статево-вікову структуру.

Дала оцінку трудовим ресурсам України.

Вивчила проблеми та перспективи використання демографічного потенціалу

Переглянула стан зайнятості населення.

Дала визначення безробіттю та ринку праці.

З цього можна зробити наступні висновки:

У комплексі передумов розміщення продуктивних сил демографічні є найважливішою складовою частиною, бо трудові ресурси – головна продуктивна сила.

Демографічні передумови можна поділити на такі основні структурні блоки: чисельність населення країни (регіону), його динаміка, характер відтворення; розміщення населення на території, щільність населення, форми розселення, міграції; статево-вікова структура населення, чисельність і динаміка трудових ресурсів, рівень їхньої кваліфікації; структура зайнятості населення; національний склад населення; демографічна політика держави.

Народонаселення або населення, — це сукупність людей, що проживають у межах відповідних територій (світ, материки, країни, області, міста, села та ін.). Населення проживає у певному географічному середовищі і здійснює виробництво матеріальних