Курсова робота

“Управління сільським господарством”

ЗМІСТ

Вступ.

Розділ 1. Організаційно-правові засади управління агропромисловим комплексом.

1.1. Загальні засади управління агропромисловим комплексом.

1.2. Система органів управління агропромисловим комплексом та їх компетенція.

Розділ 2. Підприємства в сільському господарстві.

2.1. Колективне сільськогосподарське підприємство.

2.2. Фермерське господарство.

2.3. Особисте селянське господарство.

Розділ 3. Державний контроль та адміністративна відповідальність в агропромисловому комплексі

3.1. Державний контроль в агропромисловому комплексі

3.2. Адміністративна відповідальність за правопорушення в агропромисловому комплексі

Висновки.

Література.

Вступ

Актуальність дослідження. Україна – велика аграрно-промислова держава. Вона має сприятливі природнокліматичні умови, достатні виробничо-господарські потужності та продуктивні сили для інтенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва. Конституція України визнала землю об'єктом права власності Українського народу. Колективно-кооперативні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства, спілки селян, фермерські і приватні підсобні господарства селян стали суб'єктами права власності на землю сільськогосподарського призначення. У сільському господарстві та економіці України утверджуються нові ринкові економічні відносини, розвиваються господарчо-підприємницькі тенденції, побудовані на принципово нових економічних засадах: формуються земельні і майнові відносини селян, вдосконалюється система державно-правового регулювання сільського господарства, поширюється застосування біржової форми реалізації сільськогосподарської продукції і продовольства.

В Україні основними виробниками сільськогосподарської продукції є колективні сільськогосподарські підприємства, спілки селян, акціонерні товариства і державні сільськогосподарські підприємства. У 1998 р. сільськогосподарським виробництвом займалися: 11445 колективних сільськогосподарських підприємств, 1129 спілок селян, 1443 акціонерних сільськогосподарських товариств, близько 800 виробничих сільськогосподарських кооперативів, 703 радгоспи, 352 міжгосподарських сільськогосподарських підприємства по виробництву сільськогосподарської продукції. За роки незалежності в Україні створено 35700 селянських (фермерських) господарств.

Україна – одна з найбагатших держав світу на благодатну землю сільськогосподарського призначення. Державою втілено в життя принцип – земля належить тим, хто її обробляє. Колективним сільськогосподарським підприємствам і спілкам селян на праві колективної власності належить 32397,4 тис. га; акціонерним сільськогосподарським товариствам – 3649,0 тис. га; селянським (фермерським) господарствам – 1008,7 тис. га. Державним сільськогосподарським підприємствам (радгоспам) надано 4371,8 тис. га. В Україні нараховується 11523561 приватних особистих підсобних господарств, які на праві приватної власності мають (володіють) 6144,5 тис. га землі.

Народне господарство України характеризується певними суспільними, політичними, економічними, управлінськими, майновими, трудовими, соціальними відносинами, які регулюються нормами Конституції України, законами, підзаконними та локально-правовими актами. Україна має власну аграрну політику, аграрну економіку та аграрне право.

Таким чином, питання адміністративного регулювання діяльності сільськогосподарського комплексу є особливо актуальним у наш час, коли нові економічні умови зумовлюють нові відносини власності на сільськогосподарські засоби виробництва, насамперед на землю, що породжує в свою чергу нові потреби у галузі адміністративного управління.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження даної курсової роботи виступає законодавство України, зокрема та його частина, що регламентує адміністративно-управлінські відносини у сфері сільського господарства.

Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є адміністративне управління сільським господарством.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному дослідженні проблеми адміністративного управління сільським господарством.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

1. Розкрити організаційно-правові засади управління агропромисловим комплексом.

2. Дослідити підприємства в сільському господарстві.

3. Охарактеризувати проблеми державного контролю та адміністративної відповідальності в агропромисловому комплексі.

Розділ 1. Організаційно-правові засади управління агропромисловим комплексом

1.1. Загальні засади управління агропромисловим комплексом

Сільське господарство (агропромисловий комплекс), яке покликане забезпечувати суспільство продовольством та сировиною для промислового виробництва, охоплює виробництво сільськогосподарської продукції, її заготівлю (закупівлю) та переробку. З урахуванням виняткової значущості цієї сфери для господарства вона віднесена до пріоритетних.

Пріоритетність соціального розвитку агропромислового комплексу забезпечується державою шляхом різних організаційно-економічних і правових заходів [14, 313].

На це спрямована концепція Національної програми відродження Села на 1995-2005 роки, схвалена постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 р.

У період формування ринкових відносин село переживає важкі часи. Найбагатші в світі чорноземи перестали бути джерелом достатку і багатства народу. Український селянин, дбайливий і вмілий господар, не має стимулів до вільної, творчої, високопродуктивної праці, умов для нормального життя [8].

Лише 1,6 відсотка сільських квартир мають центральне опалення, 17 відсотків сіл – водопровід, 14 – сітьовий газ. Ще 1800 сіл (6 відсотків) не мають під’їзних доріг з твердим покриттям, переважна більшість сільських вулиць не впорядкована.

Частина населення пенсійного віку постійно зростає, а молоді – зменшується. Демографічна ситуація на селі постійно погіршується. Тисячам сіл загрожує запустіння.

Виходячи з цього головною метою Національної програми відродження села є виведення українського села на світовий рівень розвитку, створення соціально-економічних умов для відродження селянина – справжнього господаря на землі, здійснення земельної реформи та формування повноцінного життєвого середовища в сільській місцевості [8].

У Національній програмі відродження села передбачається:–

поетапне формування системи економічних відносин, за яких в сільському господарстві зросте престижність праці сільських працівників, вони стануть шанованими громадянами суспільства, забезпечать високу продуктивність своєї праці;–

урізноманітнення сфери прикладання праці, забезпечення випереджаючих темпів і більш високого рівня доходів жителів села порівняно з жителями міста;–

поступовий перехід до багатоукладної системи ведення сільськогосподарського виробництва;–

створення сучасних сільських населених пунктів з повним комплексом інженерного благоустрою, впорядкованим житлом;–

розвиток охорони здоров’я, фізкультури і спорту, освіти і культури, соціального забезпечення, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, відродження національних традицій та звичаїв;–

соціальний захист найбільш вразливих категорій населення, насамперед інвалідів, пенсіонерів, дітей.

Реалізація цих завдань вимагає:–

проведення аграрної реформи, утвердження, поряд з іншими формами, приватної власності на землю та інші засоби виробництва;–

врахування інтересів виробників сільськогосподарської продукції під час здійснення приватизації виробничих об’єктів харчової, переробної та інших галузей, що обслуговують сільське господарство;–

створення економічного механізму ринкового типу як головної передумови динамічного розвитку агропромислового комплексу;–

формування багатогалузевої виробничої сфери села на сучасній технологічній основі, удосконалення