2.3. Особисте селянське господарство

Закон України "Про особисте селянське господарство" визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" особисте селянське господарство – це господарська діяльність,яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму [7].

Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.

Діяльність, пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Дія цього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства (ст. 3).

Облік особистих селянських господарств здійснюють сільські, селищні, міські ради за місцем розташування земельної ділянки в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань статистики (ст. 4).

Для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом (ст. 5) [7].

Розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону.

Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства відповідно до закону [7].

Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) можуть виділятися в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя) відповідно до закону.

У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 Земельного кодексу України для ведення особистого селянського господарства [7].

До майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім’ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку (ст. 6).

Майно, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, може бути власністю однієї особи, спільною частковою або спільною сумісною власністю його членів відповідно до закону.

Звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про особисте селянське господарство" члени особистого селянського господарства мають право:–

самостійно господарювати на землі;–

укладати особисто або через уповноважену особу будь-які угоди, що не суперечать законодавству. Уповноваженою особою може бути дієздатний член особистого селянського господарства, який досяг 18 років;–

реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам;–

самостійно здійснювати матеріально-технічне забезпечення власного виробництва;–

відкривати рахунки в установах банків та отримувати кредити в установленому законодавством порядку;–

бути членами кредитної спілки та користуватися її послугами;–

отримувати в установленому законом порядку трудову пенсію, а також інші види соціальної державної допомоги та субсидії;–

надавати послуги з використанням майна особистого селянського господарства;–

використовувати в установленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об’єкти, а також інші корисні властивості землі відповідно до закону;–

на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;–

вільно розпоряджатися належним майном, виробленою сільськогосподарською продукцією та продуктами її переробки;–

отримувати дорадчі послуги;–

брати участь у конкурсах сільськогосподарських виробників для отримання бюджетної підтримки відповідно до загальнодержавних і регіональних програм;–

об’єднуватися на добровільних засадах у виробничі товариства, асоціації, спілки з метою координації своєї діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів тощо відповідно до законодавства України;–

проводити в установленому законом порядку зовнішньоекономічну діяльність [7].

Члени особистого селянського господарства зобов’язані:–

дотримуватися вимог земельного законодавства та законодавства про охорону довкілля;–

забезпечувати використання земельної ділянки за цільовим призначенням;–

підвищувати родючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі;–

не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;–

дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов’язаних із встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;–

своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;–

дотримуватися діючих нормативів щодо якості продукції, санітарних, екологічних та інших вимог відповідно до законодавства;–

надавати сільським, селищним, міським радам необхідні дані щодо їх обліку.

Законом можуть бути встановлені також інші права та обов’язки членів особистого селянського господарства [7].

Останнім часом на підставі Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» КСП реформуються на основі приватної власності на землю та майно шляхом забезпечення всім членам КСП права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та