Розміщення продуктивних сил
Тема: “Методи наукового аналізу розміщення і територіальної організації народного господарства України”
ПЛАН
Розміщення продуктивних сил як об'єкт територіального планування.
Економічні методи обґрунтування розміщення продуктивних сил.
Економіко-статистичні методи аналізу територіальної організації господарства
Економіко-математичні методи аналізу територіальної організації господарства
4.1 Балансова модель.
4.2 Оптимизационная модель.
Завершальний етап дослідження і прогнозування територіальної організації господарства.
Розміщення галузевих комплексів, соціальної інфраструктури, а також господарства економічних районів характеризує систему територіальної організації народного господарства. Розміщення продуктивних сил є об'єктом територіального планування, що передбачає розробку схем розвитку і розміщення галузей господарства, продуктивних сил областей і економічних районів. На основі галузевих і територіальних схем складають генеральну схему розміщення продуктивних сил країни.
У наукових дослідженнях територіальної організації народного господарства використовується широкий спектр методів, серед яких ведучим є системний аналіз. З його допомогою можна порівнювати різні варіанти рішень проблем з удосконаленням розміщення виробництва і вибирати для практичного використання кращі в інтересах регіонів і держави, у цілому.
Системний аналіз уможливлює раціональне використання різної інформації, дає можливість чітко визначити кожну проблему, виявити мета і вибрати найбільш ефективні методи її рішення. Наукова розробка економіко-математичних методів не тільки розширила застосування системного аналізу розміщення продуктивних сил, але і додала цілеспрямований і варіантний характер економічним розрахункам.
У проектних розробках, при обґрунтуванні розміщення продуктивних сил найбільш розповсюдженими є економічні методи. Нескладні балансові розрахунки виробництва і споживання продукції в районах належать до наближених методів, що ще називають традиційними. Складні балансові розрахунки на ЕОМ належать до точних чи нових методів.
Найбільш розповсюдженим у плануванні територіального господарства є балансовий метод. У предплановых дослідженнях широко використовується система матеріальних, фінансових і інших балансів. Розробляються баланси трудових ресурсів, грошових доходів і витрат населення, що погодяться з товарними фондами, територіальні баланси потужностей будівельних організацій, баланси місцевих будівельних матеріалів, виробів металообробної промисловості міжгалузевого використання й ін. Баланси підрозділяють на звітні і планові. Науково-дослідні установи постійно проводять спеціальні дослідження з удосконалюванню регіональної системи балансів. Особливе значення мають розробки звітних міжгалузевих балансів виробництва, розподілу і споживання продукції в областях і економічних районах.
Техніко-економічні розрахунки в основному застосовуються на проектній стадії обґрунтування розміщення підприємств і територіального розвитку виробництва. Порівняльну ефективність різних варіантів районного розміщення підприємств і комплексів визначають на основі розрахунку потокових (собівартості) і порівняння одноразових (капітальних) витрат. При виборі місць розміщення враховують показники материало-, энерго-, фондо- і трудомісткості продукції. Особливу роль грають показники водоемкости і транспортабельності продукції.
Техніко-економічні показники аналізів територіальної організації народного господарства розраховують визначенням розмірів відповідних витрат на виробництво одиниці продукції. Витрати окремих ресурсів і випуск нової продукції доцільно визначати у вартісному чи в натуральному обчисленні.
Матеріалоємність виробництва:
Мм = Зм /Пг,
де Зм – витрати матеріалів, грн.,т; Пг – річний випуск продукції, грн., шт., т.
Енергоємність виробництва:
Эм = Зэ/ Пг,
де Зэ – витрати енергії, квт*година.
Трудомісткість виробництва:
Тм = Зт/ Пг,
де Зт – витрати праці, людино-години.
Водоёмкость виробництва:
Вм = Зв/ Пг,
де Зв – витрати води, л.
Фондоёмкость виробництва:
Фм = Сф/ Пг,
де Сф – вартість основних фондів, грн.
Капиталоёмкость виробництва:
Км = Скв/ Пг,
де Км – вартість капіталовкладень на спорудження об'єкта, грн.
Транспортабельність продукції:
Тп = Зпр/ Пг,
де Зпр – витрати на перевезення продукції, грн.
Собівартість продукції:
З = Сс + См + Зо,
де Сс і См – вартість сировини, матеріалів, палива, енергії й інших предметів праці й амортизаційних відрахувань, грн.; Зо – витрати на оплату праці і реалізацію продукції, грн.
При визначенні ефективності функціонування господарства підприємства використовують систему вартісних показників: валову і товарну продукцію, чисельність працівників, продуктивність праці, вартість основних виробничих фондів, матеріальні витрати і капітальні вкладення.
Аналіз територіальної організації господарств передбачає використання економіко-статистичних методів. Серед них найбільш розповсюдженими є обчислення індексів і середніх величин, кореляційний аналіз, групування і графоаналітичний метод.
До традиційних методів аналізу розміщення продуктивних сил належать порівняльний спосіб вивчення економічних і економіко-географічних явищ, їхня конкретизація і генералізація. Запозиченим з економічної географії, що широко використовується в прикладних розробках, є картографічний метод. Економічне картирование є наочним і конкретним інструментом при дослідженні території, аналізі особливостей розміщення і взаємозв'язки предметів і явищ. Особливе значення має вимір економічних відстаней (по ізолініях тарифів на перевезення пасажирів і вантажів), щільності населення. Визначений інтерес представляють карти статистичних поверхонь (щільності основних фондів у розрахунку на 1 кв.км поверхні і на 1000 чіл.), що дають можливість установити взаємозв'язку економічних явищ з місцевими умовами.
При моделюванні розміщення виробництва на перспективу досить широко використовують нормативний метод, роль якого зростає в нових умовах господарювання, спрямованих на подолання так називаного витратного механізму.
Однак сучасні економічні явища і процеси, властивому територіальному розміщенню виробництва, дуже часто мають масовий характер і обумовлені складним комплексом причин. Тому аналізувати їх можна тільки за допомогою точних кількісних методів дослідження, що називаються економіко-математичними методами. Сутність останніх складається у формалізованому описі економічних явищ і процесів у виді відповідних моделей- систем математичних рівнянь.
Частіше використовують два види економіко-математичних моделей- балансові й оптимизационные.
Балансові моделі будують у виді систем шахових таблиць, до них відносяться баланси витрат і випуску продукції, капітальних вкладень, трудових витрат і природних ресурсів. Дуже широко використовуються на практиці міжгалузеві і міжрайонні баланси виробництва і розподіли.
Оптимизационные моделі є вищою формою техніко-економічних розрахунків. Їхнє основне призначення – вибір оптимального варіанта розміщення не тільки підприємств і галузей, але і територіально-виробничих комплексів. В оптимизационных моделях умови задач і рішення їх можуть бути представлені в табличній (матричної)