У цаний час швейна промисловість України вироблює майже 15% швейних виробів колишнього СРСР, що менше ніж відповідна частка у населенні /І8,2%

Питома вага промислових виробничих основних фондів швейної галузі у загальній вартості промислово-впробничих фондів в Україні складає 0,7%, що нижче, ніж. цей показник у СНД /0,9%/ та набагато нижче ніж, наприклад,у Латвії /2,5%/чи Білорусі /16%/. Ці дані говорять про те, що розвитку швейної промисловості України не приділялося достатньої уваги.

Успішний розвиток швейного виробництва неможливий без його раціо-нального розміщення Та спеціалізації підприємств. Оптимальне розміщення має за мету забезпечити:

а/ випуск високоякісної продукції;

б/ елективне постачання підприємств торгівлі.

Виконати ці вимоги можливо лише шляхом поглиблення територіального поділу праці. Для легкої, у тому числі швейної промисловості, це означає::

1. Поглиблення стадійної спеціалізації підприємств, можливість якої зумовлена розділенням технологічних процесів у швейній прмисловості на конструювання, розкрій та пошиття одягу. При такому поділі доцільно створювати невеликі фабрики, що спеціалізовані на виконанні окремим технологічних операцій, а з них - формувати об'єднання, концерни. Ефект від підвищення продуктивності праці та якос-ті продукції у даному випадку буде значно вищий, ніж витрати на перевезення напівфабрикатів, Також це дає можливість наближення виробництва до ринку /і його кращого вивчення/ і одночасно не створює надвеликої концентрації жіночих. трудових росурсів у невеликих містах, що мало місце при розміщенні в них великих підпоиемств.

2 . Підвищення концентрації художньо-творчої праці вищої кваліфікації, від якої залежить естетично-модний рівень виробів, якість сучасного виробу можливо представити як суму трьох складових: якість сировини, якість моделі, якість виконання. В умовах зростаючого попиту Населення на сучасні, модні вироби така складова як якість моделі є головним чинником ринкового успіху виробу. В кожній галузі легкої промисловості існує певна стадія виробництва, де формується естетична якість продукції. У швейній промисловості - це конструювання та розкрій. При цьому важливо, де розмістити цей під-розділ. Бракування економії суспільних витрат вимагає його розміщен-ня у найбільшому з населених пунктів, що входять у розгляд, тобто там, де є необхідна соціально-художня інфраструктура /Будинки моделей одягу, художні музеї, виставки тощо/.

З. Поглиблення територіальної спеціалізації виробництва, що веде до зосередження випуску однорідної продукції у межах економічного району чи області. При цьому досягаються такі вигоди: чим більше об'єм випуску продукції, тим, нижча її собівартість і вища продук-тивність праці.

Вищевказані напрямки є актуальними для поліпшення розміщення швейної пройисловості України, яке у даний час не є раціональним.

Перед легкою промисловістю поставлено важливі завдання — формувати і розміщувати державні замовлення і державні контракти і координувати діяльність підприємств, пов'язану з виконанням цього завдання, а також виробляти цільові програми перспективного роз-витку нових видів сировини, збалансованого розвитку підгалузей.

У розроблених проектах програм розвитку легкої промисловості України передбачено розширити сировинну базу та ліквідувати диспропорції в окремих підгалузях; розвивати машинобудування для легкої промисловості, а також механізм відновлення коопера-тивних зв'язків з країнами СНД. Відновлюються посіви бавовнику на півдні України, де він вирощувався ще в ЗО—50-х роках. Заслу-говує на увагу також пропозиція українського науково-дослідного інституту текстильної промисловості та кількох інститутів України щодо вироблення технології виготовлення целюлози з біологічної маси та її переробки на штучні волокна і нитки. Є програми ро-згортання виробництва барвників і дубильних речовин.

У зв'язку із значними можливостями забезпечення промисло-вості України власним льоноволокном доцільно прискорити будів-ництво Самбірського льонокомбінату для випуску лляних тканин. Випущено першу продукцію для легкої промисловості на основі конверсії окремих підприємств воєнно-промислового комплексу. На різних стадіях підготовки та освоєння перебувають майже 20 видів устаткування для галузі.

Хімічна промисловість України має можливість вже нині вико-ристовувати власніпотужності для виробництва синтетичної шкі-ри, клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капролактаму, необ-хідного для виробництва хімічних ниток і пряжі. Слід організувати виробництво поліуретанових композицій для взуттєвої галузі, які досі імпортували.

Розміщення легкої промисловості вигідно поєднується з розмі-щенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкій промислово-сті — чоловіки. При розміщенні галузей враховуються забезпечен-ня трудовими ресурсами, народногосподарські функції і терито-ріальні особливості окремих економічних регіонів України. При бу-дівництві нових підприємств, крім капітальних витрат, слід обов'яз-ково враховувати витрати на соціальну інфраструктуру.

Легка промисловість тісно пов'язана із сільським господарст-вом на стадіях первинної обробки сировини та з машинобудуван-ням й хімічною промисловістю, які постачають їй устаткування, барвники тощо.У розміщенні хімічної промисловості відбулися зміни, зумов-лені фактичною ліквідацією розвиву між сировинними районами і районами виробництва. Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і поживача; взуттєве і швей-не — на споживача, лляне — на сировину.У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належать первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, коноп-ле-джутова, сітко-в'язальна, текстильно-галантерейна, трикотажна, валяно-повстяна підгалузі.

2.Соціально-економічні та природні передумови, що сприяли розвитку швейної та хутрової промисловості України.

Сучасний стан галузі.

Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до Першої світової війни, проте більшість підприємств були невелики-ми. Деяке пожвавлення її розвитку почалося у радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові у Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбі-нати у Херсоні і Тернополі, камвольно-суконний — у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат, Житомирський і Рівнен-ський льонокомбінати, бавовнянопрядильні фабрики у Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького тек-стильного комбінату, Дунаєвецької (Хмельницька обл.) і Богуславсь-кої (Київська обл.)