кількості працівників КСП до наявної їх чисельності), трудова активність працівників (кількість днів, що працює член КСП в громадському господарстві протягом певного проміжку часу: рік, квартал, місяць). Дані показники доцільно обчислювати щодо основної робочої сили КСП - осіб працездатного віку. На основі цих показників обчислюються похідні вимірники використання ресурсів живої праці в КСП, зокрема коефіцієнт сезонності використання фонду робочого часу протягом року, місяця, зміни, продуктивність праці та інші показники, що в сукупності та взаємозв'язку становлять систему використання трудових ресурсів. Їх можна обчислювати як стосовно всіх працівників, так і щодо їх статево-вікових і професійно-кваліфікаційних груп. На їх основі можна визначити невикористані цілорічні або сезонні резерви робочої сили підприємства, галузі в результаті неповного залучення членів КСП до громадського господарства або неповного використання фонду їх робочого часу.
Що стосується маломобільних для суспільного виробництва груп трудових ресурсів - підлітків та осіб похилого віку, то такі показники - допоміжна характеристика використання трудових ресурсів у КСП.
Інформаційною базою для визначення показників використання трудових ресурсів у КСП на мікрорівні є оперативний облік та звітність цих підприємств, на макрорівні - матеріали офіційної статистики.
Зайнятість в особистому підсобному господарстві
Оскільки домашнім господарством зайняте практично все сільське населення, особливо жінки, необхідно незалежно від їх участі в громадському господарстві виділяти кількість осіб, зайнятих тільки домашнім господарством. Останні належать до населення невиробничої сфери. Праця в домашньому господарстві осіб, що працюють в КСП, інших підприємствах (організаціях) та тільки в ОПГ, виступає складовою ("третьою зміною") сукупної суспільне необхідної зайнятості сільського населення у виробничій і сімейно-побутовій сферах.
Сезонна зайнятість
Основними показниками сезонної зайнятості сільського населення та працівників аграрної сфери виступають: коефіцієнт сезонності залучення селян або працівників аграрної сфери до суспільного виробництва, що визначається як відношення кількості зайнятих у суспільному виробництві в період "пік" до середньорічної їх чисельності. Він може бути обчислений і як співвідношення кількості відпрацьованих селянами або працівниками-аграріями людино-днів у суспільному виробництві відповідно до їх середньорічних показників. Розмах (амплітуда) сезонної зайнятості сільського населення (працівників аграрної сфери) -це різниця між чисельністю зайнятих або кількістю відпрацьованих людино-днів у суспільному виробництві в період "пік" та у період мінімального трудонапруження. Вона вимірюється натуральними величинами - кількістю осіб або відпрацьованих людино-днів із урахуванням коефіцієнта нерівномірної зайнятості селян (працівників аграрної сфери), що визначається як відношення кількості зайнятих або відпрацьованих людино-днів у звітному періоді до попереднього. На основі цих показників необхідно розробляти й реалізувати заходи щодо пом'якшення сезонної зайнятості сільського населення та працівників аграрної сфери, спрямовані на зниження коефіцієнта сезонності та зменшення амплітуди сезонності використання праці.
Характерними напрямами пом'якшення сезонної зайнятості селян та працівників-аграріїв більшості суб'єктів господарювання виступають: оптимальне поєднання галузей сільськогосподарського і несільськогосподарського виробництва (підсобних підприємств, промислів тощо); оптимальне з огляду на використання трудових ресурсів поєднання рослинництва і тваринництва з урахуванням виробничих ресурсів та ефективності виробництва сільськогосподарської продукції цих галузей; оптимальна структура сільськогосподарських культур у рослинництві з точки зору незбігання затрат живої праці на їх вирощування; створення в сільській місцевості сезонних робочих місць шляхом наближення переробних галузей сільськогосподарської продукції до сільської місцевості, розміщення тут цехів, філій великих промислових підприємств з такими сезонними затратами праці, що не збігаються із сезонністю сільськогосподарського виробництва; розширення підприємницької діяльності в сільській місцевості; застосування нетрадиційних форм зайнятості та організації праці, особливо для жінок (неповного робочого тижня, гнучких графіків трудової діяльності, надомництва, контрактів за наймом та ін.).
Самозайнятість - альтернатива безробіттю на селі
Самостійно зайняте населення - це певні категорії людей, що самостійно забезпечують себе роботою, тобто зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, роботодавці та безкоштовно працюючі члени сім'ї.
Кризові явища, що охопили сільську місцевість, органічно пов'язані зі станом і процесами на ринку праці та зайнятості населення. В цих умовах важливе місце належить формуванню самостійної зайнятості населення. Особливо актуальне це питання в сільськогосподарський галузі, де вона найбільше поширена. Так, у 1997 р. категорія осіб, що самостійно забезпечувала себе роботою, становила четверту частину усього зайнятого економічною діяльністю сільського населення. Найбільше поширений цей вид трудової діяльності в особистому підсобному господарстві (ОПГ).
Нині ОПГ вирішує комплекс соціальних проблем: закріплює людей на селі, поглинає надлишок робочої сили, стримує переливання людей з аграрної сфери в інші галузі. Крім того, воно не потребує значних капітальних вкладень, дає певний доход найбільш соціальне незахищеним верствам населення. Для сприяння його розвитку на місцевому рівні необхідно вирішити комплекс таких заходів: організувати надання допомоги самозайнятим на селі з придбання кормів, насіння та садивного матеріалу високоякісних та високопродуктивних сортів рослин, молодняку худоби і птиці (в тому числі поліпшених порід і продуктивних якостей), засобів захисту рослин та тварин, забезпечення потреб у сіножатях та пасовищах, якісному агрономічному, зоотехнічному, ветеринарному обслуговуванні; забезпечити будівельними матеріалами, малогабаритною технікою, устаткуванням, тарою, садово-городнім інвентарем; з метою сумісного використання земельних ділянок, якіснішого обробітку грунту, своєчасного збирання, переробки врожаю та реалізації сільськогосподарської продукції всебічно сприяти кооперуванню ОПГ з сільськогосподарськими підприємствами; створити мережу закупівельних пунктів сільськогосподарської продукції, яка виробляється в ОПГ населення; використовувати договірне тваринництво, субпідряд чи інші аналогічні форми зайнятості, особливо у великих сільськогосподарських підприємствах. Досвід свідчить, що передача в ОПГ населення збиткової та трудомісткої нині галузі тваринництва може суттєво поліпшити економічний стан підприємств; створити на базі підприємств суспільного сектора систему служб підтримки сільських підприємців, які займатимуться консультаційною та навчальною роботою, залучивши до цих служб юристів, аграрних менеджерів, бухгалтерів, фінансистів, податківців, маркетологів