Значення скотарства — ведучої галузі тваринництва в усіх природних зонах України не обмежується виробництвом яловичини. Воно є основним постачальником кожевенного сировини для легкої промисловості і органічних добрив для рільництва.

Найбільша щільність великої рогатої худоби на 100 га сільськогосподарських угідь в передгірських і гірських районах Карпат, в Лісостепі і на Полісся, т. Е. В зонах, добре забезпечених природними кормовими угіддями і високою щільністю сільського населення.

Скотарство України, в залежності від природно-економічних умов, характеризується певними територіальними відзнаками в виробничій спеціалізації. На Полісся і в Лісостепі розвивається молочно-м’ясне і м’ясо-молочне скотарство. В Степі переважає - м’ясне і м*ясомолочне. В приміських зонах, особливо найбільших і більших міст, — молочно-м’ясне. Розводять в Україні здебільшого симентальську, червону степову, сіру українську, чорно-пегую і інші породи.

Свинарство як скороспіла галузь тваринництва розвивається в усіх природно-економічних зонах України. Відмінності в рівні його розвитку визначаються передусім характером кормових ресурсів і наявністю достатньої кількості кормів ,що концентрувалися. Найбільш розвинуте свинарство в Лісостепі і Степу. Здебільшого розводять білу українську породу.

Вівчарству в Україні належить допоміжна роль. За 1981-1991рр. Поголів’я вівців зменшилося з 8.8 млн голов до 7.9 млн голов. Особливо інтенсивно вівчарство розвивається в Степі і в Карпатах. Воно забезпечує сировиною текстильну, смушковохутряную і кожевену промисловість. М’ясо вівців характеризується високою калорійністю. Крім Того, вівчарство відрізняється прискореним оборотом череди, що створює сприятливі умови для збільшення вовни і баранини. Однак в Україні його розвитку приділяють мало уваги.

Виробництво м’яса в убойній вазі склало 4.4 млн т, а промислове виробництво (включаючи субпродукти 1 категорії (1990 г.) — 2.8 млн т. В структурі виробництва м’яса і мясоизделий ведуче місце займає яловичина. Далі ідуть свинина, м’ясо птаху і баранина.

Розділ ІІІ. Основні напрямки розвитку даної галузі

В Україні, зокрема у Західному регіоні, молочне скотарство є однією з провідних галузей тваринництва, яка забезпечує виробництво молока і молочних продуктів, а також значних обсягів м’яса. Поголів’я молочних корів у країні необхідно стабілізувати на рівні орієнтовно 5 млн., а в лісостеповій зоні – близько 2 млн. Потребує пожвавлення роботи з поліпшення генетичного потенціалу молочної худоби у сільськогосподарських товаровиробників.

Основне завдання в розвитку галузі – підвищення рівня та якості годівлі молочної худоби. Необхідно забезпечити середньорічний рівень годівлі корів у товарних господарствах – 40-50 ц корм. од., а у племінних – не менше 60 ц корм. од. із розрахунку на одну голову, щоб одержати від корови за рік 3500 – 4000 кг молока в товарних і 5000–7000 кг у племінних господарствах, зменшити витрати кормів із розрахунку на 1 ц молока.

Підвищення ефективності селекційного процесу в розведенні молочної худоби потребує вдосконалення системи селекційно-племінної роботи. Управління селекційно-племінною роботою здійснюється через асоціації та об’єднання, які повинні забезпечувати комплексну й об’єктивну оцінку продуктивності та екстер’єру корів, розширювати мережі лабораторій якості молока, впроваджувати сучасні інформаційні технології й удосконалювати систему оцінки бугаїв за якістю потомства.

У господарствах різних форм власності з гарантовано стабільною кормовою базою, високим рівнем вирощування і годівлі тварин перевагу слід віддавати високопродуктивним спеціалізованим молочним породам вітчизняної селекції, які краще пристосовані до наших умов. Імпортувати племінні ресурси необхідно з селекційною метою згідно із затвердженими програмами.

Надій молока від корови в цілому у Західному регіоні прогнозується на 2008 рік близько 3000 кг. У чотирьох областях (Київська, Тернопільська, Черкаська та Чернівецька) подолано 3000-й рубіж молочної продуктивності.

Поряд із молочним скотарством важлива роль у тваринництві відводиться виробництву м’яса (яловичина, свинина, м’ясо птиці). Прогнозується нарощування обсягів виробництва яловичини за рахунок збільшення вирощування великої рогатої худоби м’ясних і комбінованих порід. Основні напрями розвитку виробництва яловичини наступні:

впровадження технології інтенсивного вирощування великої рогатої худоби при середньодобових приростах молодняку 700 г та більше, досягнення живої маси однієї голови худоби при реалізації 500 – 550 кг і більше;

переорієнтування кормовиробництва на максимальне вирощування необхідних для галузі кормів; створення високопродуктивних культурних пасовищ, у тому числі й за рахунок залуження ріллі та поліпшення природних пасовищ, зменшення витрат кормів на 1 ц приросту до 8 ц корм. од.

Реалізація перелічених заходів дасть змогу одержати у 2005 році в Україні від 5 млн. корів молочного і комбінованого напрямів продуктивності 300 кг м’яса в живій масі з розрахунку від корови. Загальний обсяг виробництва яловичини досягне близько 900 тис. у забійній масі, в тому числі у лісостеповій зоні – 360 тис. т.

Виробництво яловичини і телятини великою мірою залежить від кількості поголів’я великої рогатої худоби. З цією метою в перспективі необхідно забезпечити істотне збільшення її в цій галузі.

Висновок

Природнокліматичні умови Західного регіону сприяють виробництву достатньої кількості власних концентрованих та інших кормів для забезпечення потреб свинарства. В галузі тваринництва необхідно невідкладно розв’язати такі основні проблеми:

на першому етапі стабілізувати кількість поголів’я і почати його нарощування;

у 2008 році довести обсяги виробництва свинини до 1,3 млн. т у живій масі; для цього в господарствах усіх категорій потрібно утримувати 1 млн. основних і 1,5 млн. перевірюваних свиноматок й одержувати від них достатню кількість поросят;

відновити роботу племзаводів, племгоспів і племферм, у стадах яких утримувати 50 тис. основних свиноматок й одержувати щорічно близько 1 млн. племінних поросят.

У нарощуванні виробництва м’яса в перспективі важливу роль відіграватиме така скороспіла галузь, як птахівництво. Економічно доцільним є відновлення роботи великих птахофабрик як найефективніших