Предмет і завдання науки «Економіка природокористування»

У нашій країні економіка природокористування почала формуватися недавно. Як і кожна інша економічна наука, вона має об'єктом свого вивчення виробничі від-носини між людьми, в даному випадку відносини, що ви-никають у процесі взаємодії між суспільством і природним середовищем.

Економіка природокористування — це наука про ра-ціональне та ефективне використання природних ресурсів, наука про організацію дійової системи охорони навколишнього середовища.

У завдання економіки природокористування входить дослідження економічних закономірностей застосування природних ресурсів людським суспільством з метою задо-волення своїх потреб.

Завдання, які стоять перед економікою природокорис-тування, можна поділити на три, групи:

розробка методів оцінки природних ресурсів з метою включення в економічні розрахунки їх вартості;

створення економічного механізму управління раціо-нальним використанням природних і ресурсів і охороною навколишнього середовища;

розробка методів розрахунку економічної ефективності капітальних вкладень у раціональне використання природ-них ресурсів та охорону навколишнього середовища.

Економіка природокористування як економічна наука спирається на закономірності, що виводяться іншими нау-ками — геологією, біологією, ґрунтознавством, лісознав-ством, метеорологією, демографією. Ці зв'язки наук по-трібні для розробки питань оптимального використання та охорони викопних багатств, -атмосфери, води, грунту, лісу та інших природних ресурсів. Економіка природокористу-вання стоїть фактично на межі перелічених вище та інших наук, але як економічна наука вона тісно пов'язана з політичною економією і виходить з її основних положень.

У політичній економії процес виробництва розглядається як процес взаємодії людини і природи. Людина, розви-ваючи виробництво, перетворює природу, пристосовує її до своїх потреб, і чим вищий рівень розвитку виробництва, чим досконаліші техніка і технологія, тим вищий ступінь зміни одержуваного природного матеріалу і використання сил природи.

Повна залежність людини від сил природи давно .мину-ла. Сучасна людина не може протистояти лише тим силам природи, які мають стихійний, глобальний, катастрофічний характер — землетрусу, вибухам вулканів, повені, посусі, та й то деякими явищами вона починає оволодівати. Сучасна людина все більше підкоряє собі сили природи, використовує їх. Отже, з розвитком суспільного вироб-ництва у взаємодії людини і природи все більше зростає вплив людини на природу, підкорення нею природи, використання її сил і ресурсів. Вплив людини на природу має більшою мірою односторонній негативний для природи характер — людина забирає дари природи, мало що віддаючи.

Звичайно, людина повинна не лише брати! від природи, а й піклуватися про її охорону, не допускати її погіршен-ня і, виснаження. Природу треба підтримувати, допомага-ти їй зберігати рівновагу як системі.

Процес відтворення в біосфері відбувається на основі наявності в ній рівноваги або з дуже незначними змінами, пов'язаними з зовнішніми для системи факторами, на-приклад, поступовим стійким похолоданням (потеплінням). Елементи системи взаємопов'язані і зумовлюють один одного. Одні живі істоти в системі поглинають інші — кома-хи харчуються рослинами, плазуни — комахами, хижаки — дрібними тваринами, органічні залишки йдуть на харч мікроорганізмам, споживаються грибами, хробаками, живлять коріння рослин. Чисельність кожної популяції залежить від умов її існування, від тієї кількості їжі, яка є в певній місцевості. Звідси — вимирання «зайвих») 'ви-дів чи міграція, навіть масового характеру. Система само-регулюється наявністю, необхідних для її відтворення ма-теріалів і можливостями споживання відходів у середині системи, що забезпечує її рівновагу. Отже, біологічна система, або екосистема, має замкнутий характер, вона сама себе підтримує і тим самим забезпечує власну рівновагу за певних умов співвідношення з неживою природою.

Інший стан речей у суспільному виробництві. Певною мірою рівновагова система відтворення саморозвивається в сільському господарстві, де вона . може мати майже замкнутий характер. Так, при застосуванні травопільної, плодозмінної, просапної систем землеробства відновлю-ється родючість грунту, тваринництво дає хороші добрива, а вирощені кормове зерно і трава використовуються на корм худобі. Рівновагове відтворення може стати принципом раціонального ведення лісового господарства, що передбачає вирубку, збалансовану з лісопосадками і вирощуванням лісу. Як відомо, це досить тривалий процес.

Сучасне промислове виробництво не має замкнутого характеру, це відкрита система, до якої надходять маси природних сировинних матеріалів — вугілля, нафта, руда, будівельні матеріали, сільськогосподарська і лісова сиро-вина, вода, повітря. Усі матеріали проходять одну або

кілька стадій переробки і потім як кінцевий продукт виходять із системи і надходять у споживання. Поряд з цим на всіх стадіях їх обробки з системи викидаються відходи — пуста порода, шлаки, попіл, аерозолі, гази, пари, пил тощо, які містять різні шкідливі для живих організмів речовини.

Об'єм відходів нерідко перевищує об'єм кінцевого продукту. Про ступінь корисного застосування сировини і відносну величину відходів можна судити з відношення маси кінцевого продукту до маси вихідного матеріалу.

Економіка природокористування охоплює дві групи зв'язаних, між собою проблем: по-перше, як знайти і найефективніше використати необхідні у виробництві та споживанні ресурси, і, по-друге, як передбачити або ліквідувати забрудненість навколишнього середовища. Ці проблеми слід розв'язувати з урахуванням зміни потреб — особистих і громадських, споживчих і виробничих.

Майже щоденно на сторінках газет, в радіо- і телепередачах ведеться розмова про те, що за сучасних умов розвитку суспільного виробництва будь-які економічні рішення повинні прийматися з урахуванням екологічних наслідків.

Терміни «економіка» і «екологія» схожі навіть на перший погляд. Слово «економіка» утворене від грецьких слів oikos і nomos і може перекладатись як закони господарювання. Слово «екологія» також грецького похо-дження (oikos і logos—слово, наука) і означає науку про відносини рослинних і тваринних організмів та їх сукупностей між собою і навколишнім середовищем.