відчуження відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також, пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.
Згідно Земельного кодексу України право на земельну частку (пай) мають такі особи:
- постійні працівники КСП;
- пенсіонери, які раніше працювали в КСП і залишаються його членами незалежно від місця їхнього проживання;
- військовослужбовці строкової служби, якщо вони не вийшли з КСП;
- особи, направлені на навчання, якщо вони залишаються членами КСП;
- жінки які перебувають у відпустці через вагітність та пологи або у відпустці по догляду за дитиною віком до 3 років;
- члени КСП, що обнімають виборні посади в органах державної влади або місцевого самоврядування, якщо цю умову передбачено в статуті КСП;
- особи, які втратили працездатність в наслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, що сталося при виконанні трудових обов’язків на цьому підприємстві.
Отримати земельну частку і земельний сертифікат не мають права такі особи:
- працівники господарства, які не є членами КСП (наприклад, тимчасові працівники, люди, що працюють за наймом тощо);
- особи, що з будь-яких причин (звільнення, перехід на іншу роботу тощо) вийшли з КСП та перед тим, як члени господарства отримали Державний акт на право колективної власності на землю, розпаювали землю;
- спадкоємці членів КСП, які померли до моменту видачі господарству Державного акта на право колективної власності на землю;
- пенсіонери, що живуть у сільській місцевості, але не е членами КСП;
- особи, прийняті до КСП вже після проведення паювання земель господарства та видачі земельних сертифікатів (у деяких випадках такі особи можуть отримати частку із земель резерву);
Отримання селянином статусу господаря землі дає йому такі переваги:
1. У результаті виділення земельної частки (паю) в натурі громадянин стає власником земельної ділянки, яка належить йому на праві приватної власності.
2. Власник земельної ділянки достеменно знає її точне місце розташування , тоді як власник земельної частки (паю), посвідченої сертифікатом на право на земельну частку (пай), є власником умовної земельної ділянки, межі та точне місце розташування якої не визначені.
3. При виділенні земельної частки (паю) в натурі у вигляді земельної ділянки право власності посвідчується державним актом на право приватної власності на землю, в той час як власники земельних часток (паїв) отримують сертифікати на право на земельну частку (пай), тобто документи на умовну земельну ділянку.
4. Громадянин-власник земельної ділянки може самостійно нею розпорядитись (продати, передати у спадщину, заставу, оренду тощо), тоді як власник земельної частки (паю) розпоряджається нею лише з дотриманням певних умов (наприклад, переважного права інших членів КСП на придбання земельної частки (паю) тощо).
5. Громадянин-власник земельної ділянки має можливість заснувати і самостійно вести селянське (фермерське) господарство чи інше приватне підприємство, тоді як власник земельної частки (паю) позбавлений такої можливості.
Земельні частки (паї) можуть бути виділені в натурі двома способами. Перший з них використовується у тому випадку, коли кожний власник земельної частки (паю) виділяє належну йому частку в натурі і стає власником окремої земельної ділянки. Другий спосіб полягає в тому, що два або більше власників земельних часток (паїв) виділяють їх у натурі не окремо, а у вигляді спільної земельної ділянки.
Правовими актами, на яких базується виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) є :
- Земельний кодекс України. Згідно із статтею 5 Земельного кодексу України, кожний член КСП чи іншого сільськогосподарського підприємства, яке отримало землю у колективну власність, у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі.
- Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” від 10 листопада 1994 р.
- Указ Президента України “Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям” від 8 серпня 1995 р.
- Згідно з цими документами, кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства має право безперешкодно вийти з нього та одержати безкоштовно у приватну власність свою частку (пай) у натурі, що засвідчується державним актом на право приватної власності на землю.
- Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” від 3 грудня 1999 року. Згідно з цим Указом протягом 2000-2002 років має бути забезпечена видача державних актів на право приватної власності на землю усім бажаючим власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай).
- Закон України “Про внесення змін до земельного Кодексу України ” від 03.04.2003 р. №675-IV.
- Закон України „Про порядок виділення у натурі (на місцевості) земельних ділянок, власникам земельних часток (паїв).2003р.
Підставою для виконання землевпорядною організації землевпорядних робіт, необхідних для видачі державних актів є:
- заяви осіб, які мають право на земельну частку (пай);
- рішення сільської (селищної) ради про задоволення заяв;
- завдання на виконання робіт, погоджене районним відділенням земельних ресурсів;
- договір між землевпорядною організацією (виконавцем робіт та замовником таких робіт.
Землевпорядні роботи виконуються землевпорядною організацією відповідно до завдання на виконання робіт встановленої форм погодженого районним відділом земельних ресурсів та підписано замовником.
Згідно з чинним законодавством, кожний власник земельної частки (паю), який виявив бажання виділити її в натурі та отримати державний акт на право приватної власності на землю, має право та укласти з землевпорядною організацією відповідний договір виступити замовником робіт.