Івано-Франківський державний медичний університет (тоді Станіславський державний медичний інститут) засновано 6 жовтня 1945 року. На той час в інституті нараховувалось 395 студентів і 47 викладачів, серед яких було лише декілька докторів і кандидатів наук, функціонувало 14 теоретичних і 2 клінічні кафедри.

Наукова діяльність Івано-Франківського медичного інститут розпочалася у 1945 році – одразу ж після його відкриття. Керівництво науковими розробками покладалось на проректора з навчальної і наукової роботи. У 1945 – 1973 роках ними були професори: Христі Леонтій Гнатович (1945 - 1949), Ковалевський Олександр Антонович (1950 - 1951), Верхнатський Сергій Аврамович (1952 - 1953), доцент Зайцев Микола Дмитрович (1954 - 1955), професори Анісімов Олександр Володимирович (1955 - 1958), Ковшар Федір Васильович (1959 - 1961), Гарагаш’ян Ара Арменакович (1962 – 19680, Дельва Віктор Юрійович (1968 - 1973). В подальшому науковий відділ очолювали проректори з наукової роботи Мельман Юхим Петрович (1974 - 1978) та Нейко Євген Михайлович (1979 - 1986). З 1987 року проректором з наукової роботи є професор Середюк Нестор Миколайович – доктор медичних наук, Заслужений діяч науки і техніки України, дійсний член Академії Наук Технологічної Кібернетики України.

За період з 1945 по 2005 роки характерними є наступні етапи організації наукових досліджень.

Колектив інституту жваво включився в педагогічну, науково-дослідну та лікувальну роботу і вже через 10 років у вузі стало 12 професорів, докторів наук, а кількість студентів перевищила 100 чоловік. Інститут запрацював як педагогічний, науковий, лікувальний, культурно-освітній осередок області.

На етапі становлення інституту (1945 - 1950) виконувалась переважно ініціативна кафедральна тематика. Медичній науці добре відомі імена вчених нашого вузу того періоду. Це професори Авіосор М.Л. (факультетська терапія), Аденський А.Д, (пропедевтика внутрішніх хвороб), Акімов В.Й. (факультетська хірургія), Бєлкін Є.С. (загальна гігієна), Борин Я.В. (госпітальна терапія), Верхнатський С.А. (госпітальна хірургія), Горев В.П. (нормальна фізіологія), Гарагаш’ян А.А. (соціальна гігієна та організація охорони здоров’я), Зайцев М.Д. (гістологія та ембріологія), Ковалевський О.А. (пропедевтична терапія), Миркісов Г.А. (патологічна анатомія), Савицький І.В. (біохімія), Скотський І.Л. (нервові хвороби0, Судомир О.К. (психіатрія), Фісанович А.Л. (факультетська хірургія), Христі Л.Г. (дерматовенерологія).

Дещо пізніше до них долучилися такі вчені, як Анісімов О.В. (акушерство та гінекологія), Ільченко П.Я. (загальна хірургія), Ковшар Ф.В. (фармаколгія), Кравець М.П. (пропедевтична терапія), мартинюк А.Г. (факультетська хірургія), Мацієвський В.О. (інфекційні хвороби), Ні кольська Л.О. (оперативна хірургія і топографічна анатомія), Зощенко Г.В. (психіатрія), Райцес В.С. (нормальна фізіологія), Ротенберг Д.Л. (загальна хірургія), Шифрін А.Р. (дерматовенерологія), Шлапак Т.В. (офтальмологія), Шкромида М.І. (очні хвороби), Дельва В.О. (неврологія), Решоткіна Л.П. (педіатрія), вакалюк П.М., Ольгіна Ф.П., Паращук Г.П. (внутрішні хвороби).

З 1954 року інститут очолив талановитий вчений, висококваліфікований спеціаліст у галузі біохімії професор Бабенко Георгій Овксентійович, який на цій посаді працював до 1978 року включно. Це етап становлення інституту як кузні науково-педагогічних кадрів і розробки важливої для практичної медицини проблеми „Мікроелементи в медицині”. Тоді ж створена проблемна лабораторія „Мікроелементи – метали і металоферменти”, яка функціонує і тепер.

У виконанні досліджень під керівництвом професора Бабенка Г.О. за проблемою „Мікроелементи в медицині” працювали співробітника кафедри біохімії (Ковтун як М.А., Карплюк З.В., Смоленська В.О., Гарбарець Б.В., Бойкова Л.Т., Гонський Я.І., Гойнвцькій М.М., Клименко А.О., Гаврилюк М.В., Непорадний Д.Д., Максимчук Т.П., Павлюк В.М.).

До розробки цієї проблеми підключились і клінічні кафедри – внутрішніх хвороб (Вакалюк П.М., Ванджура І.П., Паращук А.П., Органт С.Я.), фтизіатрії (Зозуляк В.І.), педіатрії (Решоткіна Л.П., Волосянко Р.П., Юрцева А.П.), неврології (Дельва В.О.), ендокринології (Гарагаш’ян А.А.), дерматології (Ткач В.Є.), офтальмології (Шлапак Т.В., Шкромида М.І.), анестезіології (Волошинський О.В.). В цей період великий вклад у розвиток наукових досліджень вніс професор Гарагаш’ян А.А. Тоді ж були отримані наукові обґрунтування застосування радіоактивного йоду з метою профілактики та лікування зобної хвороби, яка на той час була великою регіональною проблемою Прикарпаття. Великий син вірменського народу Ара Арменакович віддав своє життя за здоров’я українців-галичан.

В 60-70-ті роки успішно розвивався також морфологічний науковий напрямок – колатеральний кровообіг. Фундатором його був професор Мельман Ю.П., лауреат Премії імені В.П.Воробйова. Юхимо Петровичем розроблені багато численні аспекти стану колатерального кровообігу в різних басейнах кровоносної системи в нормі і при захворюваннях. За цим напрямком йшло становлення морфологічної школи професора Меломана Ю.П. Найбільш талановитими учнями цієї школи є такі вчені, як Шутка Б.В. – заслужений1 діяч науки і техніки України, дійсний член Академії наук вищої школи – лідер сучасної прикарпатської морфологічної школи, фундатор нового напрямку „Мікро циркуляція і судинно-тканинні взаємовідносини в нормі і при паталогічних станах”, а також професори : Ковальчук Л.Є., Дацун І.Г., Дельцова О.І., Левицький В.А., Геращенко С.Б. Незабаром з цієї школи відокремилась група науковців, яка зайнялася проблемою медичної генетики (Ковальчук Л.Є, Случик В.П., Телюк П.М., Шута В.І., Бондаренко М.В., Титова О.В., Орел Н.О.).

У 80 – 90 роках наукові дослідження переорієнтовані на розробку прикладної тематики стосовно різних галузей медицини. Найважливішими серед них були дослідження терапевтичної школи, яку організував і очолив у 1981 році дійсний член АМН України, доктор медичних наук, професор Нейко Є.М. та хірургічної школи (Верхтратський С.А., Ротенберг Д.Л.. Ваврик Є.М., Шевчук М.Г., Геник С.М., Василюк М.Д., Гончар М.Г., Шевчук І.М., Гудз І.М.).

В ході досліджень цього періоду був синтезований і впроваджений у виробництво фітофарзасіб УРОЛЕСАН, який увійшов у практику