РЕФЕРАТ

на тему:

„Історія селища міського типу Верховини”

Верховина — селище міського типу (до 1962 року — село Жаб'є). Розташована в Східних Карпатах (620 м над рівнем моря), на берегах Чорного Черемошу, за 150 км від обласного центру, за 31 км від залізничної станції Ворохта. Площа — 507 кв. км, населення — 5177 чоловік. Сільраді підпорядковані села Ільці і Красник.

Верховина — центр Верховинського району, площа якого — 1,3 тис. кв. км, населення — 30,7 тис. чоловік, у т. ч. сільського — 25,5 тис. У районі 40 населених пунктів, підпорядкованих 1 селищній, 16 сільським Радам; 5 колгоспів; сільськогосподарських угідь — 24,7 тис. га, у т. ч. 1 тис. га орної землі, 23,5 тис. га лук і пасовищ; 81,9 тис. га лісів. Природні багатства району—карпатський ліс, бутовий камінь та лікувальні мінеральні води «Буркут» (типу «Боржомі» і «Миргородської»), «Верховинська». В районі є 4 промислові підприємства, 162 торговельні точки і підприємства; 39 шкіл, 33 клуби та будинки культури; 8 лікарень і диспансерів, будинок грудної дитини, 41 медпункт.

У письмових джерелах Жаб'є вперше згадується 1424 року, коли воно разом з Косовом було передане князем Свидригайлом якомусь Владу Драгосиновичу.

За давніх часів місцеві жителі займалися скотарством, мисливством і частково землеробством. У XV — XVI ст.ст. головним заняттям були випас овець і відгодівля свиней. Із зернових культур сіяли овес, яким платили данину, кукурудзу. Селяни Жабйого, як і інших гірських сіл, тоді не працювали на панщині, а сплачували податки натурою або грішми староству в Коломиї. Осілі хлібороби здавали щорічно по 3 куниці, 8 четвертей вівса, 2 сири, 2 курки, загородники, або підсадки — по куниці і сирові, вівчарі — по барану, сир і попругу. Крім того, селяни платили щорічно десятину від бджіл та від волів (кожного сьомого, а пізніше — п'ятого року), дванадцяту частину — від свиней, подимне. Громада сплачувала т. зв. стації: ялівку, діжку масла, по курці з хати. Кожен селянин зобов'язаний був привезти до панського двору по 2 дерева і матеріал для виготовлення посуду. З селян стягали ще и надзвичайні податки: лисичне (з новоприбулих), вихідне (з відходників), поємщину, або поклонне (податок з нареченої), розпуст (податок за розлучен-ня) тощо.

Майнове розшарування, що дедалі зростало, посилена експлуатація сільської бідноти заможними селянами викликали масове незадоволення селян. Своєрідною формою антифеодальної боротьби і проявом стихійного протесту селянства проти існуючого суспільного ладу був опришківський рух. Багато жителів Жабйого діяли в загоні І. Пискливого (родом з села Довгопілля). В загоні Олекси Довбуша брали участь жителі Жабйого Гнат Кицюк, Яків Урденюк, у загонах В. Баюрака та І. Бойчука — Дірчилюк, Ткач, Урденчук, Федір Мощук і інші.

За австрійської імперії Жаб'є займало значну територію і належало домінії у Рожневі. 1773 року в Жабйому налічувалося 430 господарств. Більшість селян була безземельною, жила лише з скотарства. В селі було досить худоби, однак дві третини усіх корів зосереджувалося у багачів. У 1788—1789 pp. в селі було 40 639 моргів сіножатей і пасовищ та 66 775 моргів лісів. Всі ліси і 728 моргів пасовищ та сіножатей належали домінії. Великими масивами — від 200 до 2000 моргів — володіли сільські багатії. їм належали цілі полонини, такі, як Пір'я (395 моргів), Жовнірська (1124 морги), Мінчели (268 моргів), Узмор (428 моргів). Частина полонин була власністю багатіїв інших сіл.

Класова боротьба не вщухала й після 1772 року. В першій половині XIX ст. у Жабйому і в сусідніх селах діяли опришки на чолі з Мироном Штолюком. Відомі імена жаб'ївських опришків Миколи Іванишина (Хаблюка), Василя Яким'юка, Василя Кітарчука, Куділя. У Жабйому був створений загін опришків під керівництвом Антона Ревізорчука та Максима Тихончука, яких пізніше схопили і стратили. В Жабйому переховувались ватажки селянського руху на Буковині. За свідченням І. Франка, у 1849 році в околицях Жабйого переховувався і був арештований Лук'ян Кобилиця.

Скасування кріпосного права не звільнило селян від соціального гніту, не припинило боротьби проти гнобителів. З розвитком капіталізму на селі поглиблюється класова диференціація. В руках заможної верхівки зосереджується значна кількість землі та худоби. В середині другої половини XIX ст. куркуль з Жабйого М. Рипчак мав 40 корів, 400 овець, 20 коней, 200 кіз, 40—50 свиней. У нього працювало 24 наймити. Поміщику графу Скарбеку належало 50 559 моргів лісу, тоді як усі мешканці села та його околиць мали лише 7302 морги.

Широкого відгомону набули події, що сталися у Жабйому в 60—90-х роках XIX ст. У 1867 році адміністрація маєтків графа Скарбека загарбала в громади сервітутний ліс. За це поміщик погодився віддати селянам 526 моргів 322 квадратні сажні землі. Окремим рішенням від 5 липня 1868 року намісництво затвердило акт відмежування й передачі селянам згаданої землі. Однак поміщик не обмежився привласненням громадського лісу. Він пред'явив претензії на 3 тис. моргів земель, якими селяни користувалися з XVIII ст. Багато років справу розглядали судові органи і щоразу на користь поміщика. Селяни, як повідомляв урядовий комісар, врешті, переконалися, що «їм сталася велика кривда, бо пан за паном тягне» і в травні 1898 року вирішили розправитися з урядовою комісією, яка приїхала в село. Однак їм не вдалося здійснити свого наміру. Прибулі в село жандарми