Наприкінці XIX ст. селянський рух набув нової форми — скликання віч (зборів), які стали масовим явищем. Перше селянське віче в Галичині відбулося в Жабйому 16 вересня 1885 року.

З кожним роком зростав податковий тягар на користь австро-угорської монархії. Якщо 1886 року селяни Жабйого сплатили 19 550 золотих ринських податків (ґрунтовий, домовий, заробітковий, прибутковий, адміністративний, шкільний, повітовий, шляховий та ін.), то в 1896 році — 19 992 золоті. Податки підривали економіку села. Основним джерелом прибутку в селянському господарстві було скотарство, однак кількість худоби систематично зменшувалась. У 1880 році великої рогатої худоби й коней у Жабйому налічувалося 7626 голів, у 1890 — 6247 голів, овець стало менше на 1485 голів, кіз — на 379, свиней — на 441.

Колоніальна політика габсбурзької монархії гальмувала не лише еконо-мічний, а й культурний розвиток села. В 40-х роках XIX ст. сюди не було навіть дороги з Косова, жителі села лишалися неписьменними (школу засновано лише в 1852 році). У 1860 році з 718 дітей школу відвідували 40. Характерно, що протягом другого півстоліття кількість учнів Жаб'ївської школи зросла лише на 37 чоловік; у 1899 році в ній навчалося 77 дітей.

Медичної допомоги практично не було. В 90-х роках в Жабйому була лікарня на 10 ліжок, в якій працював 1 лікар. Населення «лікувалось» у різних знахарів.

Побувавши 1884 року в селі, І. Франко так писав про нього: «Ось Жаб'є, гуцульська столиця, нема, мовляють, села понад Жаб'є і більшого лиха шукати дарма...».

Проте ні утиски експлуататорів, ні напівголодне животіння, ні підневільна праця за шматок хліба, ні штучні перепони на шляху української культури не змогли притупити природних здібностей селянина. Розвивалися художні промисли: різьба й випалювання по дереву, виготовлення прикрас і побутових речей з міді та шкіри, килимарство, ткацтво, гончарство. Відомими майстрами з Жабйого були мосяжники Юрко Дробок, Іван Гуцинюк, Юрко Розкорищук, токарі і різьбярі Мокій Зюзяк, Микола і Дмитро Івасюки, Дмитро Соломійчук, Юра Джеголяк та інші.

На розвитку прогресивної культури гуцулів благотворно позначилося перебування в Жабйому ряду видатних українських письменників революціонерів-демо кратів: Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Марка Черемшини, Осипа Маковея. Побували в Жабйому артисти Москов-ського художнього театру на чолі з К. G. Станіславським. У 1887—1890 pp. тут жив чеський етнограф Ф. Ржегорж, який написав кілька статей про життя, побут і мистецтво гуцулів. А раніше, у 1841 році, на основі почутої тут розповіді про опришка А. Ревізорчука польський письменник Ю. Коженьовський написав п'єсу «Карпатські горці» («Верховинці»), дуже популярну на українській сцені.

Часто бував у Жабйому письменник, артист і мистецтвознавець Г. М. Хоткевич. Як активний учасник революційних подій 1905 року в Харкові, він емігрував до Галичини, де активно займався літературною і мистецькою діяльністю. До створеного ним Гуцульського театру входили й аматори з Жабйого Іван Гелетюк, Семен та Іван Минайлюки.

Під час першої світової війни в околицях Жабйого точилися бої між австро-угорськими і російськими військами. Місцевих жителів насильно мобілізовували до війська. Однак значна частина молодих чоловіків не підкорилася австрійським властям, не пішла в армію і всю війну переховувалась у лісах та горах.

Трудящі гуцули виступали проти війни, вимагали миру, демократичних перетворень. Чутки про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії і на Україні дійшли й до Гуцульщини. Місцеві селяни вимагали від уряду ЗУНР передати трудящим поміщицькі землі. Жаб'ївський селянин П. Шекеряк, виступаючи 17 лютого 1919 року на вічі в Косові, закликав передати землі графа Скарбека народові.

За соціальне й національне визволення, за возз'єднання з Радянською Україною боролися західноукраїнські трудящі й після окупації Галичини панською Польщею.

У квітні 1920 року відбулося селянське повстання в Косівському повіті. Воно почалося виступом селян Жабйого, яких підтримали жителі сіл Зеленої, Голів та ін. Як повідомляли пізніше слідчі органи, «заворушення це було завчасно підготовлене і не мало характеру голодного заворушення». Учасник повстання М. М. Недоходюк із Жабйого згадує «товариша зі Сходу» (прізвища не пам'ятає), який ще взимку 1919 року неодноразово збирав селян, читав їм радянську газету «Правда», розповідав про вірного захисника інтересів робітників і селян, великого вождя пролетаріату Володимира Ілліча Леніна.

1920 року в Жабйому у П. Зуб'юка, а згодом в О. Шекеряка дійсно мешкав «більшовицький агітатор». 9 квітня в будинку Л. Сливчука він провів збори, на яких було близько 40 чоловік. Обговорювалось питання про вигнання з села польських окупантів. В переддень повстання на горі Плаїку під Жаб'їм отаборилися близько 600 чоловік. 17 квітня загін з 100 чоловік, озброєних гвинтівками, ручними гранатами й сокирами, зробив спробу захопити жаб'ївську жандармерію. В ніч з 16 на 17 квітня в Жабйому мали об'єднатися два загони повстанців сіл Зеленої і Голів. Але цей план не здійснився, бо польським властям вдалося довідатися про це. Виступ селян був масовим, проходив під більшовицькими лозунгами. В донесенні жандармський офіцер з карної експедиції зазначив, що «це заворушення мало виключно більшовицький характер» і що йому «сприяло все населення, крім окремих багачів, яким особисто цей більшовицький рух міг загрожувати»2. Повстання тривало до 29 квітня, проте, на думку косівського старости, для його повної ліквідації потрібно було ще 14 днів. Польсько-шляхетські власті