Угодовецьке крило леґального партійного світу не вдоволилося газетним шумом і словесною полемікою. По засаді "кувати залізо, поки гаряче", постановило воно, ще заки свіжий у пам'яті самбірський процес і поки не зійде він у тінь перед новою якоюсь сенсацією, пустити в рух акцію, щоб усунути ґрунт з-під ніг націоналістичному рухові. З тією метою скликано на швидку руку засідання Центрального Комітету УНДО і там, як виходило б з інформацій, що просочилися через чотири стіни залі, де відбувалося засідання, посол Володимир Целевич виступив з пляном пропаґандивної акції на підставі гарячих ще зізнань Романа Барановського. Засідання не було конспіративне, бо годі того вимагати від збору, де присутних щонайменше кільканадцять осіб та в організації, що кинула визов методам конспірації в політиці, але "тайне", "для власного вжитку", без подання змісту нарад до публічного відома, чи хочби тільки до відома всіх членів партії УНДО.

Дивним дивом, уперше про те довідалася українська громадськість... з польських джерел. Не українські, тільки польські часописи і то не тільки у Львові, але й у Варшаві, принесли ту вістку, а за нею повторив її м. і. "Новий Час". Якось нікому не прийшло тоді до голови запитатися публічно, яким чином польська преса знає про довірочні події в українському леґальному житті скоріше від української? А може в УНДО сидять такі ж "інформатори", як і в ОУН?

Перші написали "Ґазета Варшавска" і "Кур'єр Львовскі" — обидві ендецькі газети, — що "УНДО кольпортує зізнання Романа Барановського, використовуючи їх проти ОУН". За львівським "Дзєнніком Людовим" повторив це "Новий Час",222 додаючи таку свою заввагу: "Якщо це правда, то зізнання свідка, якого відреклася навіть власна рідня, являються віригідним матеріялом для політичної порти".

Негайно прийшло до нового двобою між "Ділом" і "Новим Часом". Брязкіт їх шабель нераз уже розносився понад українським Львовом, але тепер це дуже неприємне було для УНДО, яке, ніде правди діти, не надто чисте сумління мало в тій справі. Зараз воно вистрілило в "Новий Час", що він помагає польській пресі "пусьціць русіна на русіна". Нотатка "Нового Часу" глибоко вколола "Діло" і ту частину УНДО, яка з ним солідаризувалася. Вколола так боляче, що зараз у відповідь на неї надрукувало воно предовгу статтю, закидаючи "Новому Часові" оборону дурниці, "глузду якої ніхто не второпає".

Також і виведене з рівноваги УНДО зареаґувало на неї. Нав'язуючи до тієї нотатки і до польської преси, посол Володимир Целевич написав і за власним підписом помістив у "Ділі" статтю, що потягнула за собою довгий ряд заяв і спростувань і зсунула УНДО з офензиви на оборонні позиції. Тому то і стала вона до деякої міри зворотною точкою в великої частини галицької української суспільности і посередньо дала змогу для ОУН віддихнути і відвернути себе тим з фокусу полеміки й нагінки на себе після самбірського процесу. З тієї причини і для ліпшого зрозуміння нововитвореного укладу відносин, уважаємо потрібним її тут навести:

"У деяких польських часописах, як "Кур'єр Львовскі" і "Дзєннік Людови", появилася нотатка про те, що 'Українське Національно-Демократичне Об'єднання використовує зізнання Романа Барановського для порахунків зо своїми політичними противниками і тому поширює їх між своїми членами.

Цю нотатку подає "Новий Час" за "Дзєнніком Людовим" у числі 221 з 6 жовтня ц. р. під сенсаційним наголовком "Як працює УНДО".

(Тут слідує замітка, що її подали вгорі).

Ми вже привикли до того, що "Новий Час" усе вірить польській пресі, коли вона нападає на УНДО. Це вже бувало нераз і до того ми, як сказано, привикли. Важнішою є справа однозгідного становища, яке в справі зізнань Романа Барановського зайняли ендецька та соціялістична преса і "Новий Час".

Щоб не ширилося баламутство, подам кілька вияснень. Признаємося, що до самбірського процесу прив'язує УНДО велику вагу і що ще нераз прийдеться його проаналізувати. Тому то на нараді Центрального Комітету УНДО зреферовано дотеперішній хід процесу, зроблено з нього висновки, а між іншим інформовано членів Центрального Комітету про зізнання Романа Барановського. Відносно зізнань Барановського, то про них скоріше була поінформована редакція "Нового Часу", як ми. На кожний випадок, нема ніякої причини окривати перед українською громадськістю такі зізнання, які були зложені перед владою і про які обширно пише ендецька варшавська польська преса. Само собою розуміється, що знання їх не може нікому пошкодити. Самбірський процес, а в тому і зізнання Романа Барановського, кидають ярке світло на відносини, які панують в українських підпільних організаціях, виказують деморалізацію, яка там поширилася, головно у верхівці, і параліч конспіративних засобів боротьби. Ці справи ми висвітлюємо, бо вони мають важне значення для майбутнього тої вітки українського народу, що живе в межах Польщі. Думаємо, що висвітлювання цілого комплексу справ, зв'язаних з самбірським процесом і Романом Барановським, лежить також в інтересі української молоді і правильно зробив "Наш Клич", що подав докладно і з підкресленням зізнання комісара Бубена, який подав Чеховскому, як своїх конфідентів, назвища Веселого, Ґавдяка, Городиського й Мотики, і нічого, що діється в самбірському процесі, не затаює перед своїми читачами. Коли ми ці справи, включно з зізнаннями Романа Барановського, обговорюємо, то не тому, щоб зводити порахунки з політичними противниками, лише щоб висвітлення справи причинилося до оздоровлення гнилої атмосфери. А що