За поміщення цієї заяви з-гори дякуємо,

Дрогобич, дня 9 жовтня 1933.

Ґавдяк Богдан, ґімназійний випускник

Ґавдяк Омелян

Ґавдяк Тадей, абсольвент філософії

Веселий Володимир

Веселий Нестор

Веселий Олександер, студент прав

Веселий Юрко

Городиський Володимир, абсольвент філософії і приватний урядовець

Городиський Іван, маґістер прав

Городиський Осип, маґістер фармації.226

"Діло" надрукувало заяву, не додавши від себе ніякого вияснення, не вибачалося перед підписаними, поминуло це мовчанкою, думавши, що на тому стане.

Покривджені громадяни ждали на якесь вияснення і може б дійсно на тому справа скінчилася. А коли "Діло" мовчало і правдоподібно вже забуло про те, вважаючи нарушення людської чести дрібничкою, що вичерпалася надрукуванням заяви — підписані під нею віддали справу в руки адвокатів. А ті, докладно прослідивши справу, перестудіювали акти, статті і звідомлення з процесу в "Нашому Кличі" і прийшли до переконання, що ані в зізнаннях аспіранта Бубена, ані в "Нашому Кличі" нічого подібного не було і що невідомо на якій підставі і звідки дійшов Володимир Целевич до таких образливих тверджень у своїй статті в "Ділі".

У висліді того вислано до редакції "Діла" спростування, покликуючися на 19 параграф пресового закону, що давав на те право покривдженим і накладав на обов'язок це надрукувати; У спростуванні стверджено, що адвокати д-р Володимир Ільницький та д-р Іван Роґуцький зладили урядово засвідчений відпис з судових актів у Самборі з зізнань аспіранта Бубена. Долучено ті відписи в польській мові, так як вони були написані в ориґіналі. Не знайдено там нічого з того, що покликалося і що подало в своїй статті "Діло". На тій основі:

"Підписані стверджують, що неправдою є подана інтерпретація зізнань Бубена в "Ділі", чим зроблено велику кривду підписаним громадянам. Зате правдою є, що підписані ніколи не мали і не мають ніякого контакту з поліцією, як рівнож правдою є те, що поза вище цитованими відписами тих зізнань аспіранта Бубена той останній нічого більше не сказав щодо осіб підписаних у тій справі.

Просимо Хвальну Редакцію в найближчому числі "Діла" помістити в цілості це спростування.

Рівночасно зазначуємо, що на випадок непоміщення цього спростування, цілу справу звернемо на судову дорогу.

(Слідують підписи ті самі, що під попередньою заявою).227

"Діло" пробувало боронити себе й Володимира Целевича, що він покликувався на "Наш Клич", який містив звіти з самбірського процесу на підставі стенограмів свого спеціяльного кореспондента і які тому були найобширніші з усіх існуючих з того процесу звітів. Ані "Діло", ані п. Целевич не хотіли на когонебудь кидати клеймо конфідента, але ж не можна було хіба зовсім промовчати звіту, в якому подано ті назвища.

Показалося, що такого звіту в "Нашому Кличі" не було, і припертий до муру Володимир Целевич мусів публічно в пресі перепросити ображених громадян заювою такого змісту:

"В інтересі правди стверджую, що в моїй статті "На марґінесі зізнань Романа Барановського", поміщеній у "Ділі" з дня 8 жовтня ц. р., я через помилку невірно зацитував слова "Нашого Клича" про те, що комісар Бубен подав Чеховскому як своїх конфідентів у Дрогобиччині назвища Веселого, Ґавдяка, Городиського й Мотики. Рівнож я перевірив, що на процесі в Самборі комісар Бубен того рода зізнань не зложив.

Мимовільно покривджених невірною нотаткою прохаю вибачення".

Володимир Целевич228

Особливо заболіло угодовщину229 становище "Нового Часу" в оцінці цілости поліційних зізнань Романа Барановського, а не тільки тих, що були виявлені на прилюдному судовому розгляді. "Новий Час" писав:

"Самбірський процес був прилюдний і все те, що діялося на ньому, могло кидати ярке світло. Всякі зізнання, зложені й відчитані на процесі, переходили крізь фільтр внесень, заперечень, спростувань і т. д., так що громадськість могла собі виробити погляд на їх вартість і стійкість.

Зовсім іншу вартість мають зізнання Романа Барановського, яких на процесі не розгляда-но. Зізнання провокатора — маємо враження — у 90% брехливі й видумані, а яких не було можливости справдити ніяким чином, не можуть стати для шануючих себе людей доказовим матеріялом до висвітлення такого чи іншого становища в якійнебудь організації. Які це брехливі зізнання, знає хіба п. Целевич на підставі того, що Роман Барановський наплів у них на нього!"

"Новий Час" тут явно виступив проти використовування зізнань провокатора, брехливих і неперевірених, як підстави до "оздоровлювання" відносин в українській суспільності. Навіть сама польська влада, що в самбірському процесі пішла на вирішний бій проти українського підпілля, вагалася, чи залучити ці поліційні зізнання Романа Барановського до свого арсеналу, і рішилася з них не користати.

Це страшенне заболіло УНДО та його пресову трубу, "Діло". Спершу почали вони доказувати, що виявлення, обговорення і критична аналіза лежить не тільки в інтересі всієї української суспільности, але передусім в інтересі самого українського підпілля. А далі кинулися вовком на т. зв. ідеологічну групу "Нового Часу".230

Не реферуємо тут довгої полемічної статті "Діла" в обороні потреби й дока зуванні доцільности порпатися до самого дна у виявлених, чи невиявлених, правдивих, чи брехливих зізнань Романа Барановського, як теж нападків "Діла" на становище "Нового Часу" та його "ідеологічної групи". Було б це задовго і, по сутті речі, було б воно тільки перемелюванням уже сказаного.

Одначе сам факт, що зарисувалася така глибока ріжниця думок у погляді на ту справу між редакціями обидвох часописів, дуже йшов на користь націоналістичному рухові в його тодішній ситуації. Після гураґану, що звіявся в часі самбірського процесу, такі пересправи на