Мистецтво пивоваріння, окремі його таємниці передавалися із покоління у покоління. Господарі заводу завжди рахувалися з думками спеціалістів, для закріплених на роботу свого часу були побудовані котеджі при заводі (на нинішній вулиці Пивоварів).

Працювати на графа Шенборна було престижно для підгорянців. Вони мали тут гарантовані заробітки і певні пільги. На заводі підтримувалася особлива атмосфера взаємовідносин між господарем і підлеглими, яка складалася із поваги, довіри та намагання працювати якнайкраще. Як згадували старі робітники, особисто граф приїжджав у Мукачево не часто, але, буваючи на заводі, знаходив час поговорити з робітниками, чуйно реаґував на прохання, допомагав у проблемах.

Дійовим стимулом для працюючих було рішення графа видавати кожному щоденно у кінці роботи по два літри пива, які можна було спожити на місці, або забрати із собою. Певна кількість пива видавалася і для сімейних свят. У випадках порушень на виробництві винні могли позбавитися головним пивоваром права на отримання пива на певний строк. Згадують, що головний пивовар пан Годл наставляв підлеглих: “Для вироблення пива високої якості потрібно мати воду, щітку і совість”. Адже ідеальна чистота і стерильність на пивзаводі – неодмінна вимога.

“Наш завод” – так, не без гордості, називали графську пивоварню кадрові працівники. Але у це поняття вкладалося не фізичне володіння, не колгоспна філософія “усе наше”, а виховане сторіччями і сімейними традиціями свідоме ставлення до праці, як джерела добробуту.

Цікавий випадок згадують ветерани. Колись на початку 1946 року на заводі, вже одержавленому, побували якісь високоповажні представники. Оглядаючи територію, один із них, показуючи на акуратні бетонні загонки конюшні, промовив: “Це ми розберемо і влаштуємо тир”. Почувши такі слова, старий Мішко-бачі, який усе життя працював у графа, вийняв піпу із рота і впевнено зауважив: “Ви лиш не кивайте нич, бо прийде пан гроф та пак дустанете”. Ось така філософія панувала у колективі пивоварів, які не зупиняли роботу і в роки війни. У 1944 році було випущено понад 4 млн. літрів пива.

Як складалася подальша доля заводу – у наступній публікації.

P. S. З іменем графів Шенборнів пов’язані становлення і розвиток багатьох галузей господарства нашої області, зокрема харчової промисловості: Берегівський винзавод, розлив мінвод на Свалявщині та інше. Але це вже окрема тема.

Мукачівський пивзавод у роки радянської влади

Друга світова війна спричинила багато випробувань і горя підгорянцям, але завод продовжував працювати. У другій половині 1944 року з наближенням лінії фронту до Карпат значна частина керівних працівників півзаводу евакуювалася на Захід. Але у цій складній ситуації колектив не розгубився. Ініціативна група кадрових працівників взяла не себе функцію управління. Відступаючи, фашисти замінували основні цехи заводу. Ризикуючи життям, майстер бондарного цеху Шмальзельс разом із декількома заводчанами перерізали дроти мінної системи і врятували свій завод.

Одразу після звільнення Мукачева 26 жовтня 1944 року військами 4-го Українського фронту на заводі створюються тимчасова рада управління, а також народна дружина для охорони. У грудні цього ж року, згідно декрету Народної Ради Закарпатської України, пивзавод націоналізували. У 1945 році Народна Рада призначає першим директором Федіра Гелебрандта, головним пивоваром Людвіга Паппа. І вже з перших днів 1945 року завод успішно працював, випустивши за рік 4 млн. 720 тисяч літрів пива.

У цей період завод був гарним, компактним, технічно добре оснащеним підприємством, яке за традиційною класичною технологією варило пиво дуже високої якості. Справжнім багатством були кадрові майстри і робітники – нащадки декількох поколінь пивоварів. Такою була “спадщина” графів Шенборнів, але про це тоді не прийнято було згадувати. Тож, немає чому дивуватися, що на початку 50-х років наш завод був одним із кращих пивзаводів Союзу. Підтверджувала це грамота за підписом Міністра харчової промисловості СРСР А. Мікояна. У 1950 році на заводі випущено 10 млн. 35 тисяч літрів пива при технічній потужності 13 мільйонів.

Пиво – один із найпоширеніших, найдавніших напоїв. Крім спраговгамовуючих, освіжаючих, збадьоруючих властивостей напій при вживанні в міру сприяє покращенню травлення, є певним лікувальним продуктом. Але, щоб ячмінь, хміль, дріжджі і вода перетворилися у пиво, необхідно здійснити досить тривалі фізико-хімічні, біохімічні та мікробіологічні процеси. Звернімо увагу тільки на одну деталь. Повний цикл виробництва триває від чотирьох до шести місяців.

Цілком зрозуміло, що з переходом заводу у власність держави заходи зі становлення радянських порядків проходили складно. У 50-х роках у журналі “Крокодил” з’являється публікація з фотографіями розміром на цілу сторінку, яка ставила запитання, чому це, мовляв, на Мукачівському пивзаводі працює так багато родичів, зробивши перший удар по сімейним традиціям пивоварів. Віднесення харчових підприємств до виробництв групи “Б” залишало їх без можливості отримувати від господаря-держави ресурси у необхідних обсягах на технічний розвиток і удосконалення виробництва. На державному і місцевому рівнях нехтували тоді проблемами пивоваріння і у той же час вимагали щорічного росту виробництва. На початку 60-х років на заводі побував один із партійних керівників області. Вислухавши прохання заводчан, відповів приблизно таке: “Які проблеми можуть бути у пивоварів? Вода, ячмінь є, варіть пиво! Ось у директора “Мукачівприладу” (який був разом із ним) є серйозні проблеми…” Як бачимо, життя дало іншу оцінку.

У той час московські міністерства тоталітарним способом затверджували рецептури, стандарти, технології, норми витрат матеріалів. Про виробництво пива за “графськими рецептурами” не могло бути навіть і мови. Натомість приписувалося виробляти 90% пива “Жигулівського” з єдиною