Рак гілок . При цьому захворюванні на стовбурах та гілках утворюються ракові виразки з напливом. Ракові захворювання бувають паразитарного і не паразитарного походження найбільш небезпечним є рак грибного походження. Ракові рани збільшуються з року в рік і окильцьовані ними стовбури або гілки всихають.[19-20]

4.3 Методи боротьби із захворюваннями

Методи боротьби із некрозними захворюваннями гілок та стовбурів повинні бути спрямовані, насамперед, на створення умов, які виключають ослаблення та пошкодження дерев (правильний підбір порід, пильний нагляд за насадженнями, боротьба із шкідниками, зачистка і замазка ран і тому подібне), підвищення біологічної стійкості насадження , усунення джерел інфекції. Необхідно своєчасно виявляти і вилучати із насадження хворі екземпляри чи окремі гілки. Поруб очні залишки, обрізані гілки, кору із зачищених ран необхідно спалювати на місці. Пні потрібно обробляти антисептиком. Перспективним є застосування хімічних препаратів внутрішньорослинної дії.

За появою й поширенням головних ракових хвороб організовують рекогносцирувальне й детальне дослідження.

На основі цих досліджень, з врахуванням санітарного стану насаджень, розробляються методи боротьби із хворобою. Боротьба з раковими хворобами спрямована перш за все на створення біологічностійких мішаних деревостанів, які відповідають умовам місцезростення.

Досить важливим є своєчасне впровадження рубок догляду, якими регулюють склад та густоту деревостану. Під час рубки вилучають уражені хворобами дерева. Відводи слід проводити в ту пору року, коли найкраще видно органи спороношення (наприклад, ецидіальне спороношення смоляного раку краще видно у травні – червні):

при наявності проміжного господаря - збудників хворіб дерев чи кущів доречною буде їх вирубка чи повна ізоляція.

при пошкодженні раковими хворобами (“відьмині мітли”) рекомендується обрізка уражених гілок весною до початку споруляції збудників хвороб.

в лісопарках і парках при лікуванні раку та обрізці товстих гілок, в яких уже сформувалося ядро чи дозріла деревина, рани замазують садовим варом або масляною фарбою.

рекомендується ширше практикувати в натурі відбір форм і різновидностей, які стійкі до цієї групи хвороб, створювати насінні плантації для подальшого ведення у лісовому господарстві.

при створенні лісових культур потрібно використовувати корінні породи, які є пристосованими до місцевих кліматичних умов. Потрібно обов’язково підтримувати оптимальну густоту насаджень шляхом проведення своєчасних рубок догляду.

ВИСНОВКИ

1. У сучасному лісовому покриві ялинники займають 638 тис. га, з них близько 27% похідні насадження.

2. Розподіл насаджень за групами віку нерівномірний. У переважній більшості поширені молодняки (44.3%) і середньовікові (39.7%). Пристигаючі, стиглі і перестійні відповідно складають 9.6% і 6.4%.

Зростання масштабів всихання ялинових лісів обумовлюється умовами оточуючого середовища, біотичними, абіотичними і антропогенними факторами, структурою насаджень та їх лісопатологічним станом;

Інфекційні хвороби зокрема нектрієвий некроз ялини чи сосни можуть бути самостійними чинниками зниження біологічної стійкості і продуктивності деревостанів;

Неухильне виконання системи заходів, спрямованих на попередження грибних епіфітотій та інвазій шкідників в ялинових і букових лісах Карпат сприятиме вирощуванню стійких деревостанів.

Досить важливим є своєчасне впровадження рубок догляду, під час яких вилучають уражені хворобами дерева із насадження.

Відводи слід проводити в ту пору року, коли найкраще видно органи спороношення (наприклад, ецидіальне спороношення смоляного раку краще видно у травні – червні).

8. При створенні лісових культур потрібно використовувати корінні породи, які є пристосованими до місцевих кліматичних умов і ступінь ураження яких значно менший ніж у інтродуцентів.

9. Однією із цінних лісових порід світу є сосна звичайна, яка зро-стає на 36% вкритої лісом території України

10. Тільки при використанні високопродуктивних, високоякісних і стій-ких (тобто плюсових та кращих із нормальних) дерев місцевого по-ходження можна створити цінні ліси майбутнього, які будуть стійкими до різних видів хвороб.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Риклевс Р. основы общей экологии.- М.: Мир, 1979.-424 с.

Кондратюк Е.М., Харкота Г.І. Словник-довідник з екології.- К.: Урожай, 1987.- 159 с.

Ситник К.М., Брайон А.В. Гордецкий А.В. Словар-справочник по екологии.- К.: Наукова думка, 1994.-665с.

Гойчук А.Ф. Патологія дібров.- Житомир.: Полісся, 1998.-91с.

Шевченко С.В. основні принципи дослідження хвороб лісу на типологічній основі // Захист карпатських лісів від хвороб і шкідників.- Ужгород: Карпати, 1968 – с.19-23.

Шевченко С.В. Корневые гнили хвойных пород в западных областях УРСР и придуприждение их масового розмножения // Лесоводство и лесомелиорация.- К.: Урожай, 1969. – с.17-18.

Анфінніков М.О. Лісовський А.В. Шкідники і хвороби лісу та боротьба з ними. К.: держсільгоспвидав УРСР, 1962.

Шевченко С.В., Цилюрик А.В. Лесная фітопатологія. – К.: Вища школа, 1986. – 384с.

Федоров Н.И. Лесная фітопатологія: Учеб. для лесохоз. Вузов. – Минск: Выщ. шк., 1992. – 317 с.

Воронцов А.И., Семенова И.Г. Лесозащита. Лесная промышленость. – 1975. – 344 с.

Цилюрик А.В., Шевченко С.В. Лісова фітопатологія. Практикум. – К-Шевченківський: Поліграфічний центр ПП “Ірена”, 1999 – 203 с.

Маслов А.Д. и др. Справ очник по защите леса од вредителей и болезней. – М.: Лесная промышленость, 1980. – 370 с.

Соколова Э.С., Семенкова И.Г. Лесная фитопатология: Учеб. для вузов. – М.: Лесная пром-сть, 1981. – 312 с.

Агрокліматичний довідник по Станіславській області. – К.: Держсільгоспвидав УРСР, 1959. – 15 - 25 с.

Чубатий О.В. Захисна роль Карпатських